Дочекався Луки: ні хліба, ні муки

За церковним календарем 5 травня – день святого апостола Луки. В народі, принаймні в минулому сторіччі, як стверджує П. Чубинський, на Поділлі (Кременецький повіт) відзначали давнє, очевидно дайбозьке, свято “Ляля” або “Червона гірка”. Смислове поняття цих термінів, на жаль, залишилося нез’ясованим.

По обіді на сільській леваді збиралися хороводи. Вибравши з-поміж гурту найсимпатичнішу дівчину, прикрашали їх шию, руки, ноги й талію всілякою зеленню, а на голову одягали вінок зі свіжих квітів і урочисто всаджували на “трон”. Виготовляли його із свіжовикопаного дерну. Склавши одну на одну кілька плиток, створювали таким чином своєрідну лавчину. Поруч з “троном” ставили глечик з молоком, сир, масло та інші молочні продукти. До ніг “Лялі” клали кілька – залежно від учасниць дійства – свіжовиплетених віночків.

Дівчата водили довкола “Лялі” хороводи й співали пісень. Переважно це були веснянки:

А в правую середу, середу,
Пасла дівка череду, череду,
Та загубила корову, корову,
Та запалила діброву, діброву.
Та дібровонька палає, палає,
Дівка корови шукає, шукає.
Та цебром воду носила, носила,
Та дібровоньку гасила, гасила.
Та кілько в цебрі водиці, водиці,
Стільки хлопцям правдиці, правдиці.
Та скільки в небі зірочок, зірочок,
Скілько хлопцям дівочок, дівочок.

Після цього “Ляля” причащала подруг їством, що стояло поруч, і кидали присутнім по віночку. Дівчата намагались упіймати їх на льоту й тримати вдома до наступної весни.

Ф. Вовк до згаданого вище обряду додає й таку деталь. У деяких місцевостях дівчата несли віночки не додому, а йшли до річки і, прикріпивши до них запалені свічки, пускали за водою. Цей сюжет перегукується з купайлівським; крім того, обряд прибирання “Лялі” суголосний з давніми дохристиянськими дійствами, що збереглися на Поліссі в деяких селах й дотепер – “Водіння Куста” та “Водіння Тополі”.

Нині важко пояснити символіку зафіксованого на Поділлі обряду. Очевидно у давнину це були уосібні боги на ймення Лель та Леля, покровителі родинного життя. З упровадженням християнства їх замінили на апостола Луку. Такі факти – явище непоодиноке. Може тому в народі й не прижилось, окрім обряду “Лелі”, якихось поетичніших дійств, окрім прислів’їв:

Сьогодні в нас Луки: ані хліба, ані муки.

Багач, що не має на Луки ні хліба, ні муки.

До весняного Луки нема хліба й муки, а прийшов осінній Лука (31.Х) – з’явились хліб і мука.

З цього дня вже починали висаджувати цибулю.

Наведені вище афоризми чітко відбивають той період, коли в селян уже вичерпувалися припаси. Один з них нагадував: “Дочекався Луки: ні хліба, ні муки”.