Гнат покваплює дівчат

Щойно відсвяткували Новий рік, а вже на підході одне з найбільших календарних свят – Різдво. Тому в селян відповідно додавалося й турбот: жінки прибирали й мастили хати, полоскали білизну, чоловіки заготовляли дрова, лагодили гужовий транспорт: як-не-як, а на різдвяні свята годилося приїхати в гості якщо не на нових, то на добре полагоджених задавнених санях, але у свіжому обшитті.

Коротка зимова днина швидко збігала, і передсвяткові турботи переносили в оселі. Хлопці, зібравшись уосібна, потайки від людського ока розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали звізду й костюми, вивчали тексти й пісні, щоб порадувати односельців цікавими різдвяними виставами.

Для дівчат також вистачало клопотів. Опріч меланкових гуртів, до яких вони готувалися, потрібно було запастися й домашніми прикрасами – Дідухом, “Павуками” та “Їжачками”. Переважно це робили на Гната – 2 січня. Потаємно зібравшись у невеличкі гурти, щоб не заважали хлопці “обрядувати роботу”, юнки нарізали різних розмірів соломинки з дебелих житніх стебел. Просовуючи через порожнину нитку, в такий спосіб формували з них різноманітні квадратики й кубики. За основу брали найбільшу фігурку. До неї долучали з боків менші “Павучки” (іноді всередині центральної фігурки знаходилося кілька мініатюрних ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотували різнокольоровим папером або ж пацьорками.

Напередодні Різдва “Павуків” підвішували до центрального сволока. Вони трималися на довгій волосинці з конячого хвоста і постійно крутилися. Завдяки циркуляції повітря від палаючої печі великий “Павук” разом із приправленими до нього близьнюками поверталися в різні боки, наче живі. Особливе захоплення такі прикраси викликали у дітвори.

Поруч із “Павуками” сусідились і “Їжаки”. Їх робили з тіста або глини. У виліплену форму, яка нагадувала однойменну тваринку, густо затикали невеличкі колосочки, потім все це сушили на комині. Такі мініатюрні іграшки з настовбурченими колючками нагадували їжачків. Проте популярними були “Павуки”.

В однієї з власниць солом’яних виробів на Коломийщині Івано-Франкіської області, а саме там і дотепер збереглася традиція їх виготовлення, я запитав, чому так називають прикраси? Вона відповіла:

– Хто його знає, мо’, тому, що за формою вони нагадують павутину…

Справді, ромбикові іграшки вельми подібні до павутини, а сам виріб - на павука, що застиг з розчепіреними ніжками в очікуванні здобичі. Та це тільки зовнішні ознаки. Вивчаючи давні символи й вірування, мені пощастило зафіксувати народні уявлення про довколишній світ. Павуки, як виявилося, віддавна вважалися бажаними в людській оселі, бо “вони заснували світ”. За повір’ям, той, хто вб’є павука – накличе на себе лихо. До обіду заборонялося навіть викидати цих комах із хати; жінка, яка вчинила таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття, що вкрай не бажано для господині.

Багатьом, очевидно, відоме повір’я: якщо поряд з вами спустився павучок, то це має віщувати якусь новину. Крім того, вишуканість, з якою виготовляють павуки свої дивовижні мережива, завше викликала симпатію. Завдяки цим мереживам домашні санітари убезпечували помешкання від різноманітних шкідників – мух, комарів, мурах тощо.

Павуки за народною уявою уособлювали й працьовитість. Пам’ятаю, як у дитинстві мені вельми не хотілося відпасувати в одне зі свят сільську череду корів. Ненька підійшли до мене, мовили багатозначно:

– Бач, навіть павучок і той працює в празник. А ми ж люди…

Цього було досить, щоб переконати мене.

Все це, разом узяте, очевидно, й виробило суспільне уявлення, а відтак і символіку про павуків, які “приносять вість”. Може, виготовляли їх для того, щоб у такий спосіб оповістити про Різдво Христове? Як би там не було, а подібні вироби у давнину посідали вагоме місце в святковому інтер’єрі українського селянства.

На Бойківщині навіть до нашого часу збереглася ще одна форма – усвятковувати напередодні Різдва і Василів застільні вікна, що виходять на вулицю. Прикраси також робили із різновідтінкових стебел соломи. Пронизавши тонші пластівці у товщі, виготовляли різноманітні ромбики, кубики чи квадратики і вставляли їх між подвійні вікна. Очевидці засвідчують, що такі прикраси створюють святковий настрій, передусім увечері, коли крізь вікно проникало світло. Знадвору химерні фігурки віддзеркалюються різноманітною тональністю кольорів, що викликає неабияку уяву і має привабливий вигляд.

На Покутті, напередодні Водохрещ, робили із соломи ажурні хрестики. Їх чіпляли біля ікон, обіч віконних рам і дверей. Вони “оберігали” оселю від нечистої сили, яка в дні свят вважалася особливо небезпечною.

Та все ж найпопулярнішою традиційною вкраїнською символікою на різдвяно-новорічні свята був Дідух. Виготовляли його з кулів або першого зажинкового снопа (деінде його називали Снопом-раєм). Верхівка вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. Гілки (а ними були зібрані докупи пучки, що зверху розгалужувались, обрамлені кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами) оздоблювали на свій смак і уподобання.

Дідуха або Снопа-рая ставили у світлицях напередодні Багатої куті, і свою обрядову функцію вони виконували впродовж усіх різдвяних свят. Це були високомистецькі витвори, що аніскілечки не поступалися сучасним ялинкам.

На сьогодні обряди, пов’язані з Дідухом, майже втрачені. В окремих варіантах вони збереглися на Прикарпатті та в Карпатах, маючи свої специфічні різновиди. Покутяни, скажімо, використовують для цієї мети необмолочений сніп жита, пшениці або вівса. Його заквітчують стрічками та гілками ялиці. Виставлений у парадному куті, він усимволізовує спільного предка – роль Діда. Паралельно з Дідом покутяни готували й Бабу – на різдвяний вечір до хати вносили оберемок соломи і застеляли нею долівку.

Різдвяно-новорічна обрядовість українців не обмежувалася лише наведеними вище дійствами. В активному вжитку були й інші символи. До таких належали і “Голуби”. Брали шкаралупу з-під яєць, з двох боків її проколювали і просовували через отвори кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалася в давніх дайбозьких віруваннях із Сонцем.

Дідух мав свояти на покуті від першої і до другої вілії, себто від Різдва і до Нового року. Він виконував обрядову роль, початки якої сягають глибокої давнини. Це був своєрідний атрибут, що символізував культ роду предків. Адже вважалося, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви та врожай від всіляких бід – повеней, граду, бурі, вогню тощо. Оскільки, за уявою дайбожичів, на час народин Сонця, себто в різдвяні свята, духи пращурів з настанням сутінків оселяються в помешканнях, то на їхню честь і ставили на покуті Дідуха, біля якого обов’язково мали бути кутя та узвар, тобто колово, яке вважалося поминальною стравою.

Напередодні Щедрої куті (в ніч з 13 на 14 січня) Дідуха виносили з оселі. В одних випадках його спалювали на обійсті, в інших, зокрема на Поліссі, околотом підв’язували фруктові дерева, щоб добре родила садовина, супроводжуючи це “залякувальною розмовою”.

Як бачимо, клопотів для юнок напередодні свят було достатньо. Тому й казали з цього приводу: “Гнат покваплює дівчат”, нагадуючи, що до Різдва лишилися лічені дні.