На Благовіщення зими не лай

Сучасникам, зосібна молоді, обряд, пов’язаний з топтанням рясту, майже невідомий, хоч у давнину, принаймні ще в 20-х роках нинішнього століття, він був у вжиткові на всьому терені України й користувався великою популярністю. Нині ж од цього дійства збереглися лише крилаті слова: “Йому вже не топтати ряст” чи “Він уже відтоптав свій ряст”. Так кажуть, як ви здогадуєтеся, про людей немічних і смертельно хворих.

Отож давайте пригадаємо цей призабутий, але вельми цікавий, звичай нашого народу. Напровесні, коли побережжя річок та луки рясніли першими весняними квітами, в тому числі й рястом, пролісками, первоцвітом та сон-травою, люди, насамперед хворі й літні, відшукували кущики ранньоцвіту і, роззувшись, босоніж топтати їх, приказуючи:

Топчу, топчу, ряст, ряст,
Дай, Боже, діждати
І на той рік топтати!

Не оминали такої нагоди діти та молодь. Зібравшись у гурти, вони йшли в поле шукати ряст. Віднайшовши зелені кущики, ставали купками і, пританцьовуючи, декламували:

Топчу, топчу, ряст, ряст,
Бог здоров'я дасть, дасть,
Іще буду топтати,
Щоб наа той рік діждати!

Коли ж зустрічалася сон-трава, бо ряст не всюди ріс, то казали:

Дай, Боже, діждати,
Сон-траву топтати!

Дівчата, йдучи в цей день по воду, зривали квіти первоцвіту й клали за пазуху. Носити їх годилося до того часу, коли на Великдень проспівають уперше “Христос Воскрес”. Повернувшись з усеношної, первоцвіт ховали за образи – “на щастя”. Це мало віщувати, що в нинішньому році обов’язково прийдуть свати.

Ці та подібні дійства безпосередньо пов’язані з Благовіщенням Пресвятої Богородиці, яке припадає на 7 квітня. Воно вважається одним з найбільших весняних свят. Селяни з особливою шаною ставилися до нього, оскільки вважали – “що Бог у цей день благословляє всі рослини”, а відтак було за великий гріх братися за будь-яку роботу. Особливо застерігали вагітних жінок. Котра з них буде працювати – “то неодмінно відріже ніжку своїй дитині”.

Існує повір’я, що навіть птиці на Благовіщення не в’ють гнізда. З цього приводу побутує чимало легенд про зозуль. Вони тому не мають свого кубла й підкладають яйця в чужі – “щоб колись на свято вили гнізда й Бог відібрав їм пам’ять”. Натомість у деяких регіонах вважали, що тільки одна птаха – горобці лагодять гнізда, “оскільки не знають такого свята, бо вони, бач, бусурмани поміж птицями”. Літні люди вірили, що все народжене у цей день має ганж: “від благовісного теляти добра не ждати”, а “знесене яйце обов’язково буде бовтливе”…

З Благовіщенням пов’язане й інше повір’я: в цей день чорногуз має обов’язково знести бодай одне яйце. Але якщо з’явилися вони в домашньої птиці, то господарі намагалися не брати їх – “бо якщо доторкнутися до таких яєць рукою, то вилупляться курчата з двома головами”. Якщо корова чи вівця на Благовіщення давали приплід, то деякі селяни одразу ж їх різали – “бо з таких добра не ждати”.

Вважалося за великий гріх позичати в цей день і вогонь. Щоб град під час жнив обійшов стороною ниву, поліщуки на Благовіщення закопували в кінці лану просковку, яку спеціально освячували в церкві. Такий виріб прирівнювався до йорданської води. Її змішували із землею й висівали на чотирьох кутках ниви – “щоб обминала дощова хмара та град не побив посіву”. Пасічники ж підгодовували “святою водою” бджіл, а ворожки давали її хворим від пропасниці.

Вранці на Благовіщення підлітки, прихопивши з собою просковки, виходили в поле і, побачивши бузька, показували йому свячені хлібці.

– Бусень, бусень,– окликали птахів,– на тобі голвоту (назва хлібця – В. С.), а ти мені жита копу!

Дівчата, зустрівши ластівку, брали в жменю землю і несли її на город; вважалося, якщо розвіяти її, то на тому місці, начебто, обов’язково зійде кріп. На Закарпатті юнки розплітали до схід сонця волосся, оббігали довкіл оселі й тричі замітали хатню долівку. Натомість сміття разом з віником викидали до потічка і, набравши води у відерце, несли до того місці, де мали садити капусту – “щоб не слизніла” (на Слобожанщині в цей час уже мала бути висаджена в ґрунт розсада).

Здавен в Україні, особливо у містах, був звичай випускати на волю птахів. Городяни для такої оказії спеціально купляли на ринку сільце з пернатими і, повернувшись з благовіщенської відправи, відчиняли дверцята в клітках. Селяни тим часом виганяли котів з хат, спускали з ланцюгів псів й вигонили з приміщень худобу – “щоб чули весну й самі про себе дбали”.

Особливі надії з цим святом пов’язували пасічники. Дехто розміщував з медом просковку й підгодовував комах – “щоб зубастими були”, інші до медової сити додавали червоний перець і ставали на льотки вовчі пащі (“Бджола, котра пролізе через неї, зуміє відгризтися від чужаків”), або ж розстеляли перед вуликом червону тканину (“Най комахи зляться на напасників”).

Щоб корови давали багато молока, ввечері напередодні Благовіщення господині наповнювали відра й дійниці водою, потім – аби відьми не доїли тварин – обсівали хлів маком-самосієм, спалювали старі постоли чи капелюхи, а попіл тримали до першого вигону в поле, щоб підгодовувати ним тих тварин, які втікатимуть з пасовиськ. Дехто – “щоб не принесли лиха” – не впускав до своїх осель чужих жінок і дівчат.

Масові хороводи організовували як правило на Великодень. Але перший зачинок годилося зробити на Благовіщення. Дівчата виходили на леваду й окликували:

Вже ж весна воскресла,–
Що ж ти нам принесла?
– Принесла вам росу,
Дівоцьку красу!

Селяни вважали, що від Уведення і до Благовіщення “земля відпочиває та сили набирається”. Тому намагалися протягом цього часу не рушити її, оскільки, як вважали гуцули – “Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала на землі”. З цим, очевидно, пов’язаний ще один обряд, котрий у народі називали “вдовиним плугом”.

В обідню пору на Благовіщення сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли буде обробляти ниви вдовам та сиротам. Як засвідчують джерела, в Україні віддавна існував прекрасний звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну й важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно й без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось з односельців, знехтувавши традицією, раніше від вдів або сиріт починав орати в себе вдома.

Як бачимо, з Благовіщенням – одним з найбільших весняних свят – пов’язано безліч обрядодій. Переважна їх більшість збереглася ще з дохристиянських часів. Свого часу П. Чубинський записав у південно-західному регіоні досить цікавий переказ.

Якщо хтось бажав мати шапку-невидимку, то на Благовіщення йшов до лісу, ловив вужа, відрубував йому голову й, разом з трьома грошинами, закопував на покуті. До Великодня зернята мали прорости. Потім, вирвавши зело, його ніс до церкви. В цей час у храмі, начебто, ходить дідько в золотій шапці-невидимці. Його побачить тільки той, хто триматиме “чаклунський горох”. Отже, потрібно зненацька підійти й схопити ту шапку. Нечистий даватиме за неї великі гроші, та брати їх не годиться – “бож звісно: дідькові гроші – череп’я”.

Зважаючи на розмаїття давніх вірувань, коли на Благовіщення, як і на Великдень, сонце, виходячи з-за гір, грає, М. Грушевський вважає, що празник обставлений різними суворими заборонами тому, що це – “свято землі, супроти котрого наказується боязкий містицизм, щоб його чимось не споганити, не порушити”, а тому всілякі “повірки, магічні акти, ворожіння зв’язані з сею основною ідеєю: розбудження землі і прихованого в ній життя”.

Саме цій ідеї і підпорядковані давні вірування та обряди, котрими густо нанизане Благовіщення. Воно символізує остаточний прихід весни. Це підтверджують і прислів’я: “На Благовіщення весна зиму остаточно переборола” чи “Благослов зиму руйнує”, а тому уважно стежили за погодою.

Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.

Яка погода на Благовіщення, така і на Великий день.

Гарна погода – гарний врожай.

Туманний ранок – повіддя на річках.

Якщо на Благовіщення лежить сніг – літо неврожайне.

Якщо з’являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно.

Благовіщення без ластівок – холодна весна.

На Благовіщення всяка гадь вилазить з гнізда.

На Благовіщення чорногуз прилітає і ведмідь встає.

На Благовіщення птиця гнізда не в’є.

На Благовіщення півень на порозі нап’ється, то на Юрія (6.V) віл напасеться.

Коли на Благовіщення дощ, то вродяться жито й гриби, а коли мороз – огірки.

Якщо посіяти напередодні Благовіщення горох – буде рясний і помічний.

Коли досвіт на Благовіщення без вітру й тепла – буде гарний врожай.

На Благовіщення кам’яна весна.

Якщо до Благовіщення весну тільки виглядали й закликали, то з цього дня вона перебирала всі права господині. “Бог,– казали селяни,– в цей день благословляє рослини, і все починає рости”. Та все ж застережливі хлібороби попереджали: “На Благовіщення зими не лай, а саней не ховай”.