На Бориса і Гліба найпізніша сівба

Народний агрокалендар, опрактикований сторіччями, чітко визначає періоди висівання тих чи тих культур. Скажімо, озимину годилося завершити до Семена (14.ІХ). З яриною, щоправда, трохи інша справа, оскільки кожен сорт мав свої строки. Морозостійкіші культури, які витримували весняні приморозки, можна було висівати відносно рано – як тільки розмерзлася земля. Це насамперед стосується ячменю. Пригадайте відоме прислів’я: “Топчи мене у грязь - будеш, як князь, віддай мене у болото, буду, як золото, сій мене у холод, то не знатимеш, що таке голод”. На Поділлі вважали, якщо на Івана Головатого (7.VI), льон висівали на Олену Льоносійку (3.VI).

Однією з найтеплолюбніших культур вважається гречка. Народна приказка з цього приводу мовить: “До Миколи (22.V) не сій гречки і не стрижи овечки”; робили це переважно на Лукерію Гречкосійку (26.VI). Але стосовно іншої культури, то народна мудрість радить: “Якщо не посіяв проса до Миколи, то не сій ніколи”.

Як бачимо, для кожного зела були свої строки посіву. Одначе останнім терміном сівби яровини вважався день благовірних князів Бориса й Гліба (Борисів день), що припадає на 15 травня (крім весняного, є й літнє святце – 6.VIII). Про тих, хто не впорався в ці строки, казали: “Ти хочеш з нього хазяїна, коли він на Бориса-Гліба сподівається хліба”.

Борисів день у народі називали ще й солов’їним. Це підтверджують і прикмети.

Заспівав соловейко – чекай похолодання на три тижні; коли ж його голосу не чути, то не поспішай сіяти гречки й стригти овечки.

Співає соловей усю ніч — на гарний сонячний день.

Соловей співає, доки ячмінь колоса не має, а з’явився колос – втратив голос.

Багато хрущів – урожай на просо.

Відзначали це свято й торгівці, називаючи його поміж собою “баришднем”; кожен продавець намагався за будь-яку ціну збути свій товар – “щоб увесь рік добре торгувалось”. Але найбільше за Борисовим днем все-таки пильнували хлібороби, бо “Борис і Гліб сіють хліб”. Якщо минув цей день, то “На Гліба-Бориса за хліб не берися, бо овес Микольський (22.V) не наш, а конський”. Тому вважалося: “На Бориса і Гліба найпізніша сівба”.