На Онуфрія соловей колоском вдавився

На кінець червня, як відомо, припадає літнє сонцестояння. Під цю пору дні сягають апогею – більш ніж удвічі перевершують ніч. Тому й кажуть: “Онопрій – небо підіпри”. Ім’я не випадково згадане в приказці. 25 червня свято преподобного Онуфрія Великого, яке в народі йменують Онупрієм чи Онопрієм.

У цей час природа бенкетує різнобарв’ям квітів. Усюди, куди не кинь оком, палахкотять городні й польові живорості. Князівство квітів створює неповторне видиво, радує зір, опоетизовує людську душу. Особливо привабливі польові маки – прихорошені яскраворожевими хустинками, вони розбіглись уздовж польових доріг, причаїлися на околах житніх та пшеничних ланів. Неподалік з блакитнонебими зіницями розповажилися волошки. Якій юнці не заманеться прикрасити себе цим дивосвітним видивом?

У давнину воно так і було. На Онуфрія дівчата в обідню пору вирушали на околиці сіл, щоб нарвати букетики польових квітів і прибрати ними хатні образи, заплести в коси. Маковими ж пелюстками натирали обличчя – “щоб рум’янець не сходив на щоках”.

Звичай цей, вочевидь, вельми давній. Можливо, він пов’язаний з якимсь невідомим нам покровителем квітів, що був у пантеоні дайбозьких вірувань, адже наші пращури побожно ставилися до живої природи. Це стверджує одна з легенд, яку свого часу записав на Поділлі О. Воропай.

Якось польові квіти почули неприємну для них звістку, що її оповів вітер: вночі їх має приморозити злий Мороз-дідуган. Щоб цього не трапилося, вони звернулися за поміччю до Онуфрія Великого. Вислухав їх преподобний, і стало йому шкода цих ніжних божих створінь.

– Гаразд,– заспокоїв Онуфрій скаржниць.– Я перемовлюся з Морозом.

Але як не переконував доброчестивець злого дідугана, той стояв на своєму: мовляв, поморожу їх, і квит!

Бачачи, що прохання не допоможе, преподобний Онуфрій не втримався – схопив сокиру й ударив обухом по голові нечестивця. Від того часу – з 25 червня і до 29 серпня, цебто до Спаса,– Мороз кволіє, а квіти спокійно цвітуть і одцвітають.

Ось така романтична легенда побутувала свого часу на Поділлі. Практично в цей період заморозків не буває. Тому на ознаку Онуфрієвого доброчинства селяни, не зважаючи на сінокосні жнива, остерігалися у цей день косити траву – “щоб не розгнівити преподобного захисника квітів”.

Під цю пору починає цвісти й біб. У народі кажуть: “Коли цвіте біб – тяжко на хліб, а коли мак – не так”. Спостережливі селяни придивлялись, яким на Онуфрія буде ранок: якщо рясна роса – на добрий врожай, і навпаки.

У деяких регіонах України на Онуфрія Великого вже закінчували першу косовицю сіна – “бо сонце йде на зиму, а літо – на спеку”. Це був і останній термін посівів гречки. Натомість приходив час розпочинати жнива – косовицю раннього ячменю. В гаях уже помітно змовкали пташині трелі, а тому казали: “На Онуфрія соловей ячмінним колосом вдавився”.