На Руфа зерно рушиться

Серед свят річного циклу день Руфа – 21 квітня – найбільш загадкове. Давні дайбозькі обряди, що в’яжуться з ним, християнство не змогло ні знівелювати, ні пов’язати зі своїми святками. Воно залишилося, якщо можна так сказати, “недоторканим у своїй первісності”.

Етнографічних матеріалів, пов’язаних із днем Руфа (Руфи, Родіона), на жаль, бракує. Тому ми мусимо скористатися лише народними переказами та уявленнями, що побутували в середовищі літніх людей. Очевидно, колись Руфа був покровителем диких звірів і зосібна плазунів. Це підтверджують численні обряди в різних регіонах України. В цей день, начебто, із землі вилазить всяке гаддя й загадкові “Руфи”, але їх не можна вбивати – “бо хто побачить гадюку і вб’є її, то сонце три дні буде плакати”.

Відтак, запримітивши плазуна, казали:

– Гадина, гадина! Не кажи ти гадові, що я тебе бачила, і я не буду нікому давати…

Найбільше легенд пов’язано з гадюками. Люди вірили, що на Родіона небезпечно ходити лісом, оскільки – “всюди повзають гади, вони вельми кусливі, бо це, бач, їхній день”. Вочевидь колись це була заклинальна обрядодія, пов’язана з плазунами. Саме в цей час пісдя зимової сплячки вони вперше вилазять зі схронок і особливо небезпечні своєю агресивністю.

Подібні вірування спостерігаємо і на Воздвиження (27.IX). Восени гаддя збирається на зимову сплячку і вчиняє між собою суд – “хто найбільше провинився”; за народною уявою, на Воздвиження також заборонялося йти в ліс – “бо змії вельми кусючі”.

До гадюк у народі завжди негативне ставлення. В давніші часи, коли природа не піддавалась такому інтенсивному, як нині, втручанню людини, вона була добрим прихистком для звірів і плазунів. Це сприяло їх активному розмноженню, що завдавало сільським мешканцям чимало лиха. Саме це і змушувало людей користуватися різноманітними способами лікування. Особливо популярними були шепти й замовляння. Наведу кілька найвідоміших зразків.

Ця форма народного зцілення нерідко сприймається сучасниками з недовірою і сарказмом. Довголіття офіційного шельмування нетрадиційної медицини зробило свою невдячну справу. Як не дивно, але найактивніше виступали з осудом професійні медики. Натомість протягом століть єдиною формою лікування селян була народна медицина. Під час експедиції “Чумацькими шляхами” ми записали чимало замовлянь, зокрема й від гадюк.

За народним повір’ям, якщо на Руфа необавом ужалила гадюка, то потрібно якнайшвидше побігти до потічка, випередивши змія, який, начебто, також поспішає до джерела, й промити у воді рану (така поспішність, далебі, виправдана, аби отрута не потрапила у кров). Після цього прочитати одне з двох такі шептання:

– Розлилося синє море. На сьомому морі стоїть дуб: під тим дубом лежить змія неусипущая. Загадай ти своїм панам, десятникам і звели всім своїм нищим, нехай прийдуть, візьмуть зуби і степовим, і луговим, і куцим, і самим злючим. Нехай прийдуть, візьмуть зуби од шерстки корови рябої.

— Заклинаю вас, гадюки, іменем Господа нашого Ісуса Христа і святого великомученика, і побідоносця Георгія, і всіми небесними силами. Заклинаю три цариці: Куфію, Невію і Полію, щоб не вредили (ім’я потерпілого) волосом.

Потім п’ять разів виголосити молитву “Пресвята Трійця” і сім – “Отче наш”; якщо рана надто велика, замовляння повторювали тричі.

Дореволюційний етнограф В. Іванов зафіксував на Харківщині таке свідчення про свято: “На Руфа все з землі рушиться: і трава, і всяка зелень, і все, що посіяно й посаджено в цей день, піде рости вгору. І всяка гадина полізе із землі, а птиця полетить з вирію”. Тому на Херсонщині вірили, що в цей день починають вилітати з вирію зозулі — “ключниці того раю, де живуть узимку змії та птиці”. На Сумщині Руфа вважався “святим гадюшником”, а тому ходити в ліс — “наражатися на небезпеку”.

Деякі господині в цей день виносили на двір маленьких курчат та гусенят із зав’язаними очима; це для того – “щоб ворони та шулики сліпли”. Натомість, хто вперше побачив журавлів, брали грудочку землі, розмішували її з просом і висівав – “аби воно щедро заврожаїлось”, чи збирав навколо себе соломинки й клав їх у гусяче гніздо — “на приплід та несучість”.

Подібні обряди відомі й іншим народам. Зосібна в північних штатах Індії є дні, на які не можна пушити землю. Серед таких і свято змії або Наагпанчан; якщо перевертати ґрунт, то цим самим начебто порушується спокій Сешанаагу — великої світової змії.

Наші селяни вважали, якщо цього дня добра погода — на сонячне літо, а похмура — холодне й дощове; коли ж наступної днини погода не врівноважиться, то рік буде сухим. Дівчата, почувши грім, нашвидкоруч вмивали обличчя водою й витирали червоною полотниною – “щоб на щоках з’явився рум’янець”, а чоловіки притулялися до дерева – “аби не боліла спина під час жнив, бо на Руфа зерно рушиться”.