На Вшестя жито викидає колос

До празників, котрі не тримаються числа, але співпадають з однойменним днем, належить і Вознесіння – Знесіння, Вшестя або Щастя. Свято це за церковним календарем є одне з найважливіших, так званих двонадесятих, і повністю залежне від Великодня. Його відзначають на сороковий день Христового вознесіння. В Євангелії від Луки читаємо:

"І він вивів за місто їх (учнів своїх) аж до Віфанії, і, взявши руки свої, поблагословив їх.
І сталося, як він благословляв їх, то зачав відступати від них і на небо возноситися.
А вони поклонилися йому і повернулися до Єрусалиму з великою радістю.
І постійно вони перебували в храмі, переславляючи й хвалячи Бога".

Ось так, як мовиться в Євангелії, на сороковий день після воскресіння Ісус Христос вознісся на небо. Таким днем неодмінно має бути четвер. З цього приводу в народі кажуть: “Не прийдеться в середу Вшестя”. Натомість у поляків побутує інше прислів’я: “Бог у небо, хробак у м’ясо, а чорт у бабу”.

За народними віруваннями, начебто на Вшестя найактивніше проростає зело. Де б воно не росло – в полі чи на горі – “все зноситься від землі вгору”. Щоб не заважати його буйному благословенню, селяни в цей день не працювали, а “лишень посилали молитву Творцеві світу”.

Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, себто казати “Христос воскрес!”, то після Вшестя такі вітання вже заборонялися – “бо в храмах ховають плащаницю”. З цієї нагоди люди виготовляли спеціальне обрядове печиво у формі драбинок – “щоб було по чому Христові вилізти на небо”. “Драбинки” несли на могилки і поминали небіжчиків. У деяких регіонах випікали й поминальні паски та фарбували крашанки (щоправда, їх не освячували в церкві).

Окрім “драбинок” дехто готував тонкі млинці з пшоняного борошна; називалися вони “божими онучами” (до речі, так деінде йменували й налисники). Молодь у цей день збиралася “в складчину”, після якої організовували на природі різноманітні забави.

Вшестя було й останньою межею посіву зернових та городини. Цю роботу завершували до Зелених свят, адже через десять днів уже й Трійця.

Вважалося, якщо на Вознесіння гарна погода, то на добрий врожай, а коли сльотава – на недорід. Оскільки на свято не гоже було братися за тяжку фізичну працю, то селяни родинами йшли в поле, щоб оглянути посіви, бо – “На Вшестя жито вже починає викидати колос”.