Недалечко красне яєчко

Останній тиждень Великого посту об’єднує два протилежні відчуття, про які образно сказав О. Олесь: “З журбою радість обнялась”. Ще недавно – на Вербну неділю – Христос во здравії їхав на ослику, і йому встеляли путівець гілками дерев, а в четвер опівночі один з його учнів на ймення Іуда за тридцять срібних зрадив свого вчителя…

Ми не встряватимемо в дискусію – легенда це чи реальність; скажемо тільки: що б там було, але класичний біблійний сюжет, що суголосний з життєвими реаліями, цілковито заслуговує святописання.

Останній тиждень посту пов’язаний з багатьма обрядодіями. Починаючи з понеділка, кожен день мав своє призначення. Серед них особливо виділяються Чорна середа, Чистий або Живильний четвер, Великодна п’ятниця та Страсна або Великодна субота. Коротко зупинимося на деяких особливостях цього тижня.

У понеділок, зосібна для жінок, робочий день починався рано. Ще до сходу сонця мати будила дочок, нагадуючи, що – “недалечко красне яєчко”, а тому потрібно помити хату. Зранку починали білити стіни та стелю, фарбувати мисник, двері й підвіконня. Після обіду йшли на грядки, змащувати жовтою глиною долівку, а рудою обводили підвалини в хаті та призьбу. Натомість мили лави, стіл, щоб до Чистого четверга посіяти городнє насіння.

Другого дня, цебто у вівторок, жіноцтво золило, прало й прасувало білизну. Годилося також винести з хати й пополоскати весь одяг, підготувати до свята вбрання. Чоловіки тим часом працювали в полі й заготовляли найкращі дрова для випікання пасок.

Середотиждень був своєрідним завершувачем найосновніших робіт: у середу під вечір вже годилося впоратися з городом, навести лад у хаті, прибрати її ззовні. Ввечері починали вчиняти тісто для пасок та інших обрядових виробів. Дівчата вибирали яйця для крашанок та писанок і ладнали снасті – віск, писала, природні барвники, а хлопці прибирали подвір’я: складали дрова, звільняли двір від хмизу, підмітали моріг, що вже прокльовувався зеленню.

У Великодну п’ятницю родинне життя набуло особливого настрою. Люди розмовляли між собою півголосом, намагалися не кричати, не лаятися, не встрявати в суперечки. В цей день, окрім дітей, не вживали їжі до вносу Плащаниці, не дзвонили в дзвони, хіба що били в “клепала” – дерев’яну чи бляшану дошку. Ввечері майже всі йшли до церкви на Плащаницю. З суворими й сумними обличчями мовчки слухали “Плач Богородиці” і приглушене читання Євангелії, адже веселитися не випадало - “бо Христос на розп’ятті”.

Повернувшися з відправи, трохи підкріплювались і знову бралися за роботу; не годилося лише шити, прати, прясти, тесати та стругати – “бо то великий гріх”.

Нарешті надходила Велика субота, яка власне й завершувала Чистий тиждень. В обов’язки господаря входило насукати свічок і зладнати “дору” – кошик для посвяти. Жінки ж фарбували крашанки в лушпинні з цибулі (“галунили яйця” – Київщина, “сливчали сливки” – Карпати). Шкаралупу з яєць, що тріснули або розбилися, відносили до річки й пускали на воду – “щоб допливли до рахманів (померлих душ) і сповістили, що завтра Великдень”.

Хоч крашанки фарбували в різні кольори, але перевагу віддавали червоному – “бо він нагадує кров Спасителя”. Люди вірили, що в свяченому яйці знаходяться сорок милостень, а отже, й перебуває “Дух святий”, а тому лушпиння зберігали, щоб підкурити ним людей та худобу від пропасниці. В давніші часи при фарбуванні яєць рідину випускали, а шкаралупу підвішували до образів. Згодом цей звичай занепав – “бо коли гримить грім, то той, що сидить під греблею (нечистий – В. С.), ховається в порожніх крашанках”.

У суботній день найбільше “трудиться” піч – гріється вода, готується смажене й варене їство (на Великдень робити це гріх), печуться чорні паски, себто паляниці, запікаються писанки. Крім того, якщо в четвер не вдалися жовті паски, то їх повторно готували в суботу.

За різними турботами (не випадково мовиться: “Шити, білити, а завтра Великдень”) непомітно спливав день. Як тільки в оселі згустилися сутінки, на покуті запалювали божницю, яка горіла цілу ніч. Біля храму, в центрі села, на пагорбах молодь розпалювала багаття, котре мало горіти доти, доки не проспівають “Христос Воскрес”. Всі – дорослі й підлітки – намагалися не спати всю ніч. Казали: якщо проспить всюношну господар, то виляже пшениця, а коли господиня – льон; дітей заохочували в такий спосіб: їм обіцяли, коли дотримаються звичаю, щедрі пошуки гнізд диких пташок…

Отже в суботу люди жили передчуттям великої радості – очікуванням Великодня.