Святий Конин, кіньми править

Зайве переконувати, як шанобливо ставилися українські селяни до коней. Одвічна любов до цих благородних тварин цілком природна: коні допомагали людям з давніх давен обробляти землю, освоювати необжиті місця, транспортувати вантажі, з ними вирушали в далекі мандри. Неоціненну роль відігравали вони й під час воєн. Для козака кінь завше був вірним слугою і рідним братом. Згадаймо, якими високохудожніми й поетичними епітетами змальовують коней численні народні пісні:

Ой коню, мій коню,
Коню вороненький,
Біжи на Вкраїну
До рідної неньки.

Скажи їй, мій коню,–
Я тут, на роздолю,
В краю на чужині
Загинув за волю.

Серед багатьох інших покровителів чільне місце посів і святий Конин. Це свято припадає на 18 березня. В різних місцях його відзначали по-різному, але загальний зміст зводився до того, що святий Конин завжди справно доглядає і шанує тварин. Саме за це його й уподобав Ілля-Громовик, котрий, їдучи колісницею, брав за погонича лише Конина – “бо він опікун усіх коней і конюхів”. Батьки під час грому, щоб діти не лякалися, казали:

– То святий Ілля через небесний місток калачі везе, а кіньми тими править сам Конон!

Селяни збиралися в цей день у шинок, пили горілку – “щоб коні були здоровими та робочими й не брикались”. Але остерігалися перебрати міру – “бо хто буде п’яний, того мерини поносять під час жнив”.

На Кононів день намагалися задобрити й домовика. Як відомо, люди вірили, що в кожному обійсті живуть ці добрі духи й оберігають господарство від злої сили. Здебільшого домовики оселялися біля свійських тварин, переважно коней – ласкали їх, заплітали гриви тощо. Бувало й таке: домовик не вподобає тварину, тоді він починав збиткуватися з неї – лоскотав, їздив верхи. Щоб убезпечитись від нього, на святого Конина вішали на бантину вбиту сороку – “відтак домовик позбавлятиметься з птахом і полишить мучити коней”. Дехто навмисне тримав у стайні навіть цапа – “щоб їздив на ньому” або закопував горщик каші “аби домовик живився й хату глядів”.

У цей день господині передивлялися городнє насіння. “На Кононовій днині,– казали,– город сниться господині”. Але найбільшу шану віддавали покровителеві домашніх тварин, бо “Святий Конон кіньми править”.