Твоє даннє на моє одданнє

Завершує січневу обрядову структуру невеличке, навіть не позначене будь-якими дійствами, але суголосне з давніми віруваннями, святце, що відоме в народі як Оддання чи Видення. Припадає воно на 28 січня. Пов’язували “ото з провісництвом”.

У наступних матеріалах ми не раз звертатимемося до цієї теми. Тому я лише коротко зауважу з цього приводу. В давнину люди свято вірили, що є окремі персони, наділені надприродними силами. До таких відносять і тих, хто міг “давати даннє”, тобто насилати різноманітні хвороби, од яких нерідко помирали, та всілякі неладки в родину і на господарство. Народна медицина знає безліч форм позбавлення цих ганжів — шепти, зливання водою і виливання воском тощо.

Не вдаючись у подробиці цього явища, скажу тільки, що тут є чимало реалістичного, але мало дослідженого сучасною наукою, хоч чаклунство посідало значне місце в традиційних віруваннях. Отож, саме в цей день кожен, хто хоче стати чаклуном, може скористатися “рецептом”, що його записав свого часу на Київщині Павло Чубинський.

Учений зокрема мовить: “Оданнєм називається таке чаклунство, за допомогою якого можна зробити так, що у людини всередині розплодяться ящірки, різноманітне гаддя тощо. Щоб уникнути цього, народ і святкує цей день, і тоді вчаться давати “дання”. Чаклуни роблять це таким чином: йдуть до того місця, де сходяться три дороги, і здіймають галас; на нього має приповзти гадюка, яку вбивають. Після цього той, хто вчиться, розрізає руку і кладе туди невеличку частинку крові від гадюки; якщо рана одразу ж заживає, то така людина зможе давати “дання”.

У цьому сюжеті, як бачимо, чимало фантастичного і містичного, що характерне для подібних “рецептів”. Кілька варіантів замовлянь від вразу нещодавно записали на Житомирщині учасники експедиції “Чумацькими шляхами”:

Золотничко, братічко!
Откоти золотим яблучком,
Стань собі коло пупа,
То не буде тобі докуки.
Встань собі, встановись,
Золотим поясом пережись,
Золотими ключами замкнись!
* * *
Вразе-брате!
Стань собі на місці,
На золотому кріслі,
Зробися мачинкою,
Покотись горошинкою!
Тут тобі не стоять,
У животі не бурчать,
Жовтої кості не ломить,
Червоної крові не ссать!
Я тебе прошу,
Я тебе благаю,
Бога на помощ ззиваю!
Я тебе не своїми руками,
Я тебе вмовляю
Божими словами!

Як засвідчують очевидці, здебільшого подібні молитви, висловлені з вуст народних шептунів, допомагали хворому. Словесні тексти замовлянь вельми поетичні, що говорить про високу філологічну культуру нашої народної мови, яка збереглася ще з дохристиянських часів. Сюди варто віднести також прислів’я та приказки. Скажімо, якщо хотіли позбавитися “насланої порчі”, то казали: “Твоє даннє на моє одданнє”, себто, що бажаєш іншому, нехай повернеться тобі. Але вважалося, що це побажання справджується лише на Видення.