Його зірка з неба впала

То була, здається, наша остання мандрівка. Перевідавши тітку Ганну, ми верталися додому. Стояла глибока ніч. Небо густо всіяли зорі. На околиці села жовтів повновидий місяць.

– Бачиш, синку,– мовили, зупинившись, ненька,– он уже й пастух вийшов!

– Що ви сказали? – не втямивши, про що йде мова, перепитав я.

– Кажу, пастух вийшов на толоку,– і мама звели над головою правицю.– Коли я ще дівувала, то казали, що місяць – пастух, зорі – вівці, а небо – толока. Звечора він виходить, щоб придивлятися за отарою, а під ранок, як перейде все поле, загонить їх до кошари…

Поетичне неньчине порівняння припало мені до душі, і я запитав у них про те, як колись називали люди окремі зірки та сузір’я.

– Бачиш,– знову підняли вгору руки,– он купочка зірочок і одна найбільша серед них,– то Квочка з курчатами, а осьдечки, ближче до нас, п’ятірко великих з однією на відстані – це перевернутий Віз. Трохи збоку три яскраві в ряд – Коромислом звуться, а навпроти Велика та Мала Ведмедиці. Тепер подивися на нашу хату: біля причілку повис Ківш, а ось – через усе небо – Чумацький Шлях проляг. Про нього я вже не раз тобі розповідала…

Я уважно слухав мамину оповідку про народні наклички та їх походження й ловив себе на думці: яким все таки поетичним був світогляд наших пращурів! І тоді подумалося: добре було б, якби всі ці назви зібрати й описати їх, адже вони місцевого, цебто національного походження. Який би іще народ назвав сузір’я Чумацьким Шляхом?

– О дивись, дивися! – нагло окликнули мама.

Я швидко звів голову. Над нами, немов літня блискавка, яскраво черкнула блакитизну неба падаюча зірка. Такого довгого і пишного хвоста я ще ніколи не бачив.

– Ще одна зірка згоріла,– мовив сам до себе.– В таких випадках кажуть, що це Вкраїна втратила дівчину.

– А яке сьогодні число? – несподівано запитала мама.

– П’яте березня…

– Так це ж день преподобного Льва. Отже, зірка моя вже зійшла з небосхилу…

Тоді я не надав особливого значення маминому віщуванню. Вони сказали, що, коли хвора людина в цей день побачить падаючу зірку, то скоро помре (ненька якраз почували себе негаразд). Я, як міг, заспокоював їх. Але мої слова, здається, не мали особливого впливу.

Не беруся стверджувати про реальність народних передбачень, але мама невдовзі навічно одійшли з цього світу. Тому, перебуваючи в експедиціях, я не оминав нагоди поцікавитися в літніх людей, що символізує згоряюча на небосхилі зірка. В переважній більшості люди вірять: якщо падає зірниця, особливо на преподобного Льва, то це свідчить, що чиясь душа пішла з цього світу…

На території Поділля, як стверджує О. Воропай, вірували, що зірки – це Божі свічки на небі. Але диявол також намагається поставити поруч і свої. Як тільки янгол, обходячи небо, запримітить “дідькову свічку”, то тут же скидає її геть – від того й, начебто, падають зірки, що їх понатикав диявол. Одначе ця легенда не стосується преподобного Льва. В народі свято вірили, що в цей день можна запрогнозувати власну долю: якщо людина встигла побачити від початку й до кінця спалах, то казали: “То його зірка з неба впала”.