Аби гроші, гріха не буде

Жив собі піп. Та такий-то вже ласий на гроші був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А той пан багатий був і любив собаку, як самого себе.

Подумав, поміркував і вирішив: похороню я свого любимого пса з попом, та ще й коло церкви, на цвинтарі.

Узяв торбу грошей і — до попа.

— Так і так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина…

Піп розгнівався, затупав ногами:

— Бог за це вас покарає!

Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей.

Піп аж слину пустив, угледівши гроші.

— І не подобає коло церкви собаку хоронити,— промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші,— та що зробиш, грошей жаль!

Зізвав піп півчу, і похоронили собаку коло церкви… Пройшов місяць, а може, й більше, як до попа дійшла чутка; із синоду має приїхати сам владика оглядати його церкву.

Злякався піп. А що, як дізнається владика, що він собаку коло церкви поховав? Біда буде!

Та й люди вже подейкують, що він святе місце осквернив.

Піп думає, гадає, а далі й пригадав: недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий був на голову. От і пішов піп до нього за порадою.

Увійшов у хату, поздоровкався. Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе. Іван усміхнувся, а далі й каже:

— Дайте торбу грошей, я поїду до владики і все в порядку буде.

Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш — владика страху нагнав. Заплакав піп і віддав Іванові торбу грошей.

Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ.

Відшукавши владику, Іван Нещасний прямо з цапом зайшов до преосвященного.

— Що ти хотів, раб божий? — гнівно запитав владика Івана, вгледівши, що з ним і цап стояв.

— Прийшов, владико, — почав несміливо Іван, — щоб ось оцю тварину в попи посвятили.

Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипів зубами.

— Геть звідси! — крикнув не своїм голосом.

Тоді Іван витяг з-за пазухи торбу грошей і показав владиці: дивіться, мовляв.

Владика, вгледівши стільки грошей, аж голову в плечі втягнув.

«Аби гроші, гріха не буде…» — подумав, а далі й каже:

— І не подобає цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей жаль.

Забрав владика гроші в Івана і висвятив цапа в попи, ще й документ дав.

Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде парафії…

Через якийсь час у село, про яке йде мова, приїхав той самий владика, що цапа в попи висвятив. Приїхав і того ж дня довідався, що піп коло церкви собаку поховав. Розсердився, аж побілів увесь.

Ззиває він тоді із сусідніх сіл попів, щоб суд вчинити над цим попом.

З’їхались попи…

Владика вже й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, коли почув, як поблизу десь цап заревів.

Глянув і ледве не впав.

Іван Нещасний, почувши, що владика скликає попів, і свого попа налигав за роги, документ в руки і до церкви.

Ї коли вже Іван був недалеко церкви, владика і вглядів його:

— Собаку теж бог сотворив, — заспівав владика глухим голосом,— а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено.

Після цих слів розпустив попів, сів на фаетон і був такий!

Аудіозапис української народної казки “Аби гроші, гріха не буде”