Батьків заповіт

У доброго господаря був один-єдиний син. Жінка тому чоловікові рано вмерла, другий раз він женитися не хотів, тож мав сина за найбільшу розраду, дуже його любив.

Але недовго й батькові довелося по білому світу ходити: занедужав і чує близьку смерть. Кличе сина й каже йому:

— Сину, аби ти нікому не казав “помайбіг” [1], аби в тебе завжди були чоботи блискучі, аби в тебе було вбрання нове, аби в тебе не було болота на подвір’ю — скрізь аби були чистота й порядок.

І вмер батько. Поховали його, і син став жити так, як батько заповів. Коли чоботи забруднив, то мече їх на під, а сам іде купувати нові; запорошить костюм — бере новий; продав воли, продав корови, продав коні — попродав усе. Щоб на подвір’ї не було ніякого болота, нічого не завозив, не сіяв, не орав. Йде селом — ні з ким не вітається, і люди мають хлопця за відлюдка.

Зустрічає його якось старий татів друг і питає:

— А чому ти, небоже, ходиш такий, як лахабунда? — Він вже так допустився, що не мав за що ні чоботи нові купити, ні вбрання.

— Ой, — каже, — біда, дідусю.

— Яка біда?

— Та казав мені тато, аби я “помайбіг” нікому не казав, а люди через це від мене відвертаються.

— Ага, синку. То тато казав, аби ти раненько в поле йшов, аби ти добре працював — аби тобі люди “помайбіг” казали, а ти не зрозумів батькових слів і з людьми не вітаєшся. Зле ти робив, небоже. А ще що батько казав?

— Та казав, аби я все мав чоботи блискучі!

— А ти чого в дрантюхах ходиш?

— Та в мене чобіт повен під, але всі вони в болоті.

— Йди, небоже, додому, збирай з поду всі чоботи, почисти їх і переходжуй наново. Це тато казав, аби ти завжди чистив чоботи від болота, змазував — і вони блищатимуть, як нові. Ну, а вбрання чого таке подерте?

— Та в мене вбраннями шафи забиті. Тато казав, аби на мені все нове було, то я нове купував. Десь замажу трохи та й викидаю.

— То не так, синку, треба татові слова розуміти. Він говорив, щоби ти беріг вбрання, чистий ходив. Треба мати одне вбрання для роботи, а друге — на вихід. Отже, бери води, щітку, вмийся і почисть вбрання. А чого твоє поле неоране та й на подвір’ї нічого нема?

— Тато казав, аби на подвір’ї болота не було, тому я не орав, не сіяв і худобу попродав.

— Будеш з голоду вмирати. Прийди до мене, дам тобі посіяти й посадити, бо я був другом твого тата. На твоєму подвір’ї мають бути корови, коні, свині, кури — я поможу, щоб ти господарем добрим був. Тато говорив, аби прибрано було на подвір’ї, а ти не зрозумів його мудрих слів.

Батьків друг подарував сироті насіння, подарував теличку. Він з тієї телички викохав десять штук худоби. Так працював, так дбав, що мав збіжжя, кури, гуси, качки, свині, вівці — все в нього було.

Казка ця стара, але мудре слово ніколи не старіє.

Примітки

[1] Старе привітання з працюючим: “Допомагай, Боже”.

Аудіозапис української народної казки “Батьків заповіт” (початок казки на 5:12 хвилині, кінець на 8:02 хвилині)