Біда і ґазда
Сталася ця пригода ще за царя Гороха, як землі було трохи. В одному селі жив ґазда, який мав небагато свого поля. Але так далеко те поле, що зо дві години йти туди від села. Та ще й до всього — попалася йому така лінива жінка, що навіть їсти варити мусив сам. Думав чоловік, думав, що посіяти на тому полі, й люди порадили сіяти просо. Просо так просо. Посіяв і до літа не навідувався туди.
Але якось вийшов він подивитися на посіяне, і страх його взяв. Усе заросло бур’янами, що за ними й стебельця проса не видно.
Недалеко були люди і сміються:
— Пора, ґаздо, полоти!
— Та най його тепер біда поле, — сплюнув ґазда і, не оглядаючись, пішов додому.
До осені ніхто більше не бачив його коло проса. Прийшла пора урожай збирати. Люди на полі, а ґазди щось не видно. Зустрічають його і питають, чому не косить просо? А він думає, що сміються з нього, і відповідає:
— Та що там косити? Бур’яни?
Але чує не від одного, що просо перестигає, і довго не думаючи, йде подивитися, що вродило під лісом. Як побачив, немало здивувався: просо до пояса сягає і ніде ні травиночки не видно.
Треба братися до роботи. Приніс із дому косу, але тільки розмахнувся, як почув позад себе якийсь голос. Оглянувся: чорна, як ніч, баба стоїть.
— Хто тобі дав право це просо косити?
— А ти хто така, що зі мною отак розмовляєш?
— Я — Біда. Ти, мабуть, забув, як повесні сказав, аби я просо полола. Я прополола. Тепер воно моє.
— Але ж поле моє?
Задумалася Біда і каже:
— Тоді давай поділимо урожай наполовину.
Шкода ґазді половину проса втрачати і просить Біду:
— Та нащо тобі цього проса? Чорти пшоняної каші не їдять, а я бідний чоловік, діти голодні, жінка лінива — пожалій.
Думає Біда, думає і каже:
— Добре! Віддам тобі весь урожай, якщо завтра до обіду виїдеш у поле на такому коні, що не має ні голови, ні хвоста. А ні — то й снопа проса не дістанеш.
Прийшов з поля додому ґазда і гірко зажурився. Злазить жінка з печі, бо не розуміє, що сталося з її чоловіком.
Розповів він про свій клопіт з Бідою.
— Та не журися, — каже йому. — Лягай спати, а завтра щось придумаємо.
На другий день пхає жінка голову в мішок, стає рачки і каже чоловікові:
— Бери батіг, сідай на мене і співай:
А я їду, їду, їду, Я ще встигну до обіду. А я їду — не їду — Та й уб’ю свою Біду.
Побачила Біда дивного коня, почула пісню і втекла.
Аудіозапис української народної казки “Біда і ґазда” (початок казки на 24:11 хвилині)
Наші партнери
Вироби ручної роботи для створення затишку у вашому домі
Джерела та збірки:
Текст української народної казки "Біда і ґазда" входить до таких джерел та збірок:
- Казки гір і підгір'я в записах Степана Пуника. – Київ "Веселка", 1995. – 398 с.