Біла троянда

За синіми морями жив багатий купець. Мав він три дочки. Кожного разу, як плив за море, то кликав їх до себе і питав, що котрій привезти. Так було і того разу.

Найстарша заповіла собі файні чобітки, середуща — файну сукенку, а наймолодша нічого не каже.

— А тобі, донцю, що купити? Ти ніколи нічого не хочеш.

Ви мені того не дістанете, що мені треба.

— А ти скажи, може, й привезу.

Ця донька вміла дуже гарно малювати. Сіла вона й намалювала білу троянду, якої ще ніхто ніколи не бачив, і каже:

— Тату, якби десь трапилась отака троянда, то привезіть мені.

Поплив купець у далекі краї, накупив усякого товару, дарунків двом донькам, а білої троянди для наймолодшої ніде не знаходить. Повертається додому без квітки.

На морі звіялася страшна буря, і корабель пригнало до невідомого острова. Виходить купець на берег і бачить великий діамантовий палац. Входить до того палацу. Чує: десь грає музика. Йде до другого покою, до третього — ніде нікого нема, лише в дванадцятій кімнаті стоїть на столі обід. Він дуже зголоднів і сів до столу. Відколи живе, ще такого смачного не їв.

Шукає він далі того, хто грає. Нема. Виходить надвір, а там повно квітів. Бачить: є і біла троянда, яку намалювала йому наймолодша дочка. Він лише доторкнувся до квітки, як чує якийсь голос:

— Чоловіче, звідси вже не вийдеш живий, поки не відпишеш мені наймолодшу доньку, котра хотіла мати цю квітку.

Купця взяв страх: нікого не бачить, а хтось говорить. Хотів йти назад, а той голос знову те ж саме повторює.

— Дай подумати, — каже купець.

“Як сюди везти таку молоду доньку? — думає він. — Але шкода і свого життя. Тут, може, вона хоч жити буде”. Ще раз подивився на палац і каже:

— Віддам доньку.

З’явився папір, ручка. Він підписався, і голос говорить:

— Сідай на корабель і ще сьогодні будеш вдома. Лише одразу відішли до мене наймолодшу доньку. Візьми оцей перстень і дай їй. Він принесе її сюди.

Не встиг купець сісти на корабель, як опинився вдома. Виходить на берег, але такий смутний, як ніч. Доньки повибігали, щебечуть:

— Тату, що з вами?

А він каже:

— Діти, прощайтеся з наймолодшою сестрою, бо їй треба збиратися в дорогу. Ти, дочко, — говорить, — хотіла білу троянду, якої нема у нас. Я знайшов таку троянду, — і розповів все, як було.

А вона каже:

— Не гризіться, тату. Я піду.

Бере вона найкраще вбрання, прощається:

— Як буду здорова — вернуся до вас.

Купець дає їй перстень. Вона — перстень на руку, і в ту ж мить опинилася в палаці. Входить до першого покою — все позастелювано, блищить, грає музика, а нікого ніде нема. Йде далі. Бачить: на столі — варене й печене, все, чого хоче. Пообідала і вийшла надвір. Там цілий город білих троянд. Пробула надворі до вечора. Почало смеркатися, йде до палацу.

— З ким я жити маю?

Відчиняються двері й входить заросла, страшна Потвора. Каже:

— Будеш мені за жінку.

Вона так перелякалася, що втратила мову. А Потвора продовжує:

— Не бійся, я ще нікому нічого лихого не зробив. Твій тато мені тебе відписав. Що забажаєш, те будеш мати.

Що лише вона забажає, те є. Вже рік живе, другий, навкучило їй тут. Прийшла Потвора, і каже їй дівчина:

— Я хочу до тата, хоч на день.

Потвора приносить дорогу сукню, дарунки, дає той перстень.

— Йди, — каже. — Лише уважай, щоби ти через три дні на ту й на ту годину була тут, бо як запізнишся, то вже мене живого не застанеш.

Взяла перстень на руку — і вже вдома. Сестри, тато тішаться, розпитують:

— Як тобі?

— Мені, татку, дуже добре, лише чоловік мій — Потвора.

І розповіла все по правді. Сестри порадилися, вкрали у неї той перстень і сховали, аби не повернулася. Третього дня треба збиратися, а персня нема. Вона всюди шукає, бо наближається та година, рве на собі волосся, плаче:

— Через мене він умре…

А сестра сестрі говорить:

— Нехай вмирає, коби сестра жила.

Але таки віддали їй перстень. Взяла його на руку і прилітає до палацу. Потвора лежить мертвий. Почала над ним тяжко плакати і поцілувала його. Враз з тієї Потвори злізла шкіра, і постав перед нею прекрасний принц.

— Я довго чекав цієї хвилини, — каже він. — Якби ти мене не поцілувала, то закопала би у землю, а так зняла з мене чари лихої ворожбитки. Дивися — навколо нас виросло місто. Воно теж було зачароване і стояло лісом.

І принц одружився з нею. Приїхали до її родичів, забрали усіх до себе та й живуть донині, якщо не повмирали.

Аудіозапис української народної казки “Біла троянда” (кінець казки на 4:56 хвилині)

Аудіозапис української народної казки “Біла троянда”