Богданко, корчмар і батько вітрів

Край села під темним лісом жили бідні люди: чоловік, жінка та їхній син Богданко. Навесні батько вмер, а мати захворіла, і довелося хлопчикові самому ґаздувати.

Одного разу каже мати:

— Піди, Богданку, до комори, набери миску борошна і навари галушок.

Пішов Богданко до комори, а там лише одна миска борошна залишилася. Лише став на поріг, а вітер налетів, дунув — і пішло борошно по всьому подвір’ю.

Зажурився Богданко, що мати голодною буде. Не йде до хати, а в гори мандрує.

Знаходить він над глибоким проваллям великий палац. У тому палаці на золотому престолі сидить батько вітрів. Загудів на Богданка бородатий дідуган:

— Чого ти, хлопче, прийшов сюди?

— Прийшов я жалітися на твого сина. Мій батько вмер, мати хвора, а він останню миску борошна розвіяв по подвір’ю. Тепер не маємо з чого галушок наварити.

Дає йому батько вітрів маленький млинок і каже:

— Йди, хлопче, додому. Як треба буде тобі борошна, то скажеш: “Мели, млинку”, — і буде сипатися з нього борошно аж поки не скажеш: “Млинку, зупинися!”

Втішився Богданко, подякував за дарунок і співаючи пішов додому.

А дорога йшла попри корчму. Вискакує надвір корчмар і питає:

— Куди ходив, Богданку?

— Ходив у гори з батьком вітрів сваритися, бо його син розвіяв мені борошно.

— І що він тобі дав?

— Тепер ми вже не будемо голодні, бо маю такий млинок, що намеле борошна, скільки сам схочу.

Корчмар як вчув таке, то й почав навколо нього бігати:

— Ти, певно, не їв ще нічого. Ходи до корчми, моя жінка тебе нагодує, а ти спочинеш трошки.

Увійшов Богданко до корчми, наївся, напився і заснув. Поки спав, корчмар млинок обміняв.

Прийшов радий Богданко додому, поклав млинок на стіл:

— Мели, млинку!

Але він навіть не поворухнувся.

Взяла злість хлопця і йде знову до батька вітрів сваритися. На цей раз дав йому дідуган золоту козу.

— Гони її додому, а як треба тобі буде грошей, то скажеш: “Козо-козуню, тупни ногою!” — і з-під ніжки будуть вилітати золоті гроші.

Попробував. Є гроші. Жене він козу додому, а коло корчми хазяїн уже чекає.

— Що тобі ще батько вітра дав?

— Подарував оцю козу, що ніжкою золоті гроші кує.

Просить Богданка до корчми. А на столі вже є і їсти, і пити. Поки вони гостилися, корчмарева жінка його козу відв’язала і завела до стайні, а до одвірка прив’язала свою.

Приганяє Богданко дарунок додому і каже:

— Козо-козуню, тупни ногою!

А коза лише замекала на його слова.

Йде хлопець третій раз до батька вітрів. Дає йому дідо чарівний обрус.

— Іди додому, а як захочеш їсти, то скажеш: “Обрусе, обрусе, постелися!” — і будеш мати все, що душа забагне.

Несе він третій дарунок від діда, а корчмар уже на нього чекає.

— Богданку, де ти був?

— З вітром сварився, бо вже два рази здурив мене.

— А що він тобі дав?

— Чарівний обрус.

Умовив його господар зайти до корчми. Наносив перед нього і печеного, і вареного. Богданко наївся, а був утомлений з дороги і заснув. За той час корчмар обміняв і цей дарунок.

А вдома всі сміються з хлопчика, що він брехач. Йде четвертий раз до батька вітрів.

— Не чекав я від тебе, діду, що ти можеш три рази обдурити мене. Жоден твій дарунок нічого не вартий.

— А куди ти повертаєш, як ідеш від мене додому?

— Нікуди не повертаю. Лише корчмар завжди запрошує мене в гості.

— На тобі, сину, оцю маленьку коробочку, сховай у кишеню і нікому не кажи, що там маєш. Як запросять тебе до корчми, то виймеш її і скажеш: “Оси, оси, осенята, лізьте корчмареві у вуса, жоні його — в косенята!” А як корчмар віддасть тобі все, що у тебе забрав, то скажеш: “Оси, оси, осенята, покидайте вуса й косенята!”, і вони залетять досередини.

На запрошення корчмаря і цього разу вступив Богданко до корчми. Дали йому пообідати і питають, що несе від батька вітрів. Богданко показує їм коробку.

Питає корчмар:

— А що в ній є?

— Що в ній є, того я не знаю. А відкривається сама, якщо сказати: “Оси, оси, осенята, лізьте корчмареві у вуса, жоні його — в косенята!”

Лише вимовив ці слова, як коробка розкривається, звідти вилетів осиний рій, почали оси корчмаря і корчмарку так кусати, що верещали вони на всі голоси:

— Рятуй нас, Богданку! Рятуй!

Богданко сміється і каже:

— Віддай, корчмарю, млинок, козу й обрус, бо з’їдять тебе оси.

— Йой! Уже віддаю. Лише врятуй мене!

Показав корчмар, де заховані вітрові дарунки. Богданко усе забрав, а тоді каже:

— Оси, оси, осенята, покидайте вуса, а його жінки косенята!

Оси позалітали до коробки, Богданко закрив їх і з усім своїм добром пішов веселенько додому. А корчмар з жінкою сиділи, бо так їм писки попухли, що нічого не бачили.

Аудіозапис української народної казки “Богданко, корчмар і батько вітрів” (початок казки на 23:36 хвилині)