Брехня

Захворів десь якийсь-то цар та й наказує усім панам, усім мужикам, усім міщанам, щоб заходились його розважать, та брехні казать, та такої, щоб у ній і словечка правди не було. От пани що не збрешуть, так один одному заздрять, та й кажуть, хоч яка там брехня, що правда. Знайшовся один мужик.

— Я можу так збрехати, як цар хоче.

— Ну, бреши.

— Як жили ми, - каже, - ще з батьком та хазяйнували, так була у нас нива за тридцять верст від нашої оселі, а одного року та така добра пшениця зародила, одразу поспіла і осипається. А нас у батька було семеро братів; як пішли ж ми косити, а хліба і забули взяти, косили безперестанку сім день і сім ночей, не ївши і не пивши; а як прийшла неділя, ми пішли додому вечеряти. Прийшли, а саме мати таких гарячих галушок подали. От посідали ми коло порога, а там лежав у нас камінь. Я як сів на той камінь, як ухватив галушку, так вона крізь мене і проскочила та ще і крізь той камінь пройшла, та аж на сім сажнів у землю ввійшла!

Тут пани зараз:

— Це, - кажуть, - може бути: сім днів чоловік виживе не ївши, а що камінь галушка пройняла, то, може, він млиновий, це,- кажуть, - ще не брехня.

От на другий день звуть його знову брехні казати.

— Я, - каже мужик, - як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на полювання та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував.

От раз поїхав я з ним полювати та й зігнав зайця, тюкнув на хорта, хорт за ним; як догнав же, так і ковтнув: тільки задні ніжки трошки видно. Я тоді з коня та до хорта; як устромив йому руку у рот, так і вивернув, як рукавицю, та після того ще сім год з тим хортом полював.

Пани знову:

— Це — кажуть, — не брехня, це усе може статись.

Звісно, панів завидки беруть, що як це мугир та покрива їх перед царем. Почали царя розбалакувати, почали розбалакувати та й завірили, що це правда. От і на третій день іде він до царя. Цар сидить, а коло нього весь чин, генерали, сенатори усі. От мужик каже:

— Як хазяйнували ми з батьком, так оцей пан позичив у нас сто тисяч, а оцей п’ятдесят тисяч, а цей десять, - та так на усіх, по йменню зве і гроші вищитує.

Цар і питає:

— А що, чи правда?

А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, то й кажуть:

— Правда, правда.

— А коли правда, то й заплатіть.

Треба їм платити.

Той забрав гроші, та ще й цар йому щось дав, та й пішов собі.

Аудіозапис української народної казки “Брехня”

Аудіозапис української народної казки “Брехня”