Бисагочки

Жили-були два брати. Один бідний, а другий багатий. В багатого дітей не було, а зате в бідного аж семеро, одне від другого менше.

Коли впав голодний рік, не мав бідний чим годувати дітей. Каже до жінки:

— Піду на рибу, може, щось зловлю.

Узяв сіточку і пішов на річку. Нічого не ловилося, а коли хотів уже йти додому, попалась йому золота рибка.

Подумав бідняк: «Візьму її, дам свіжої води, хай би діти забавлялися, то, може, за голод забудуть».

А рибка заговорила:

— Слухай, добрий чоловіче, в тебе я помру, і нічого з твоїх думок не вийде. Краще відпусти мене, а я знаю твою біду і допоможу. Почекай лише на березі.

Здивувався чоловік, коли почув таке від риби, й відпустив її.

Попливла рибка до своєї матері і каже:

— На березі є дуже бідний чоловік, який має семеро дітей і не має чим їх прогодувати. Допоможи йому.

— Добре, — каже стара. — Бери оці бисагочки і неси йому.

Припливла рибка до берега з бисагочками і гукає:

— Витягай, добрий чоловіче.

Витяг чоловік подарунок на берег і здивувався, бо ніколи ще такого не бачив.

— Що це таке?

— Порятунок для тебе і твоїх дітей. Будуть вони вас годувати. Скажеш тільки: «Бисагочки, розбисагуйтеся!» Вони розкриються, а буде там і варене, і печене, і люлька закурена.

Подякував красно чоловік рибці за подарунок і пішов додому.

Посадив дітей і жінку за стіл, бисагочки на стіл виклав і говорить:

— Бисагочки, розбисагуйтеся!

Розкрилися вони, а там страв — яких душа забагне.

Наїлися діти досита, батько подякував рибці, й бисагочки закрилися.

Повеселіли діти, повибігали надвір, на воротах катаються і співають.

Побачив то багатий, вибіг із хати і давай сварити:

— А диви, жебраки, наїлися сего-того і зняли ґвалт, що я слухати не можу!

— Ой, стрийцю, ви ще такого смачного не їли, відколи на світі живете, як нам батько давав, — озвалися діти.

Подумав багач — може, й справді. Йде.

— Здоров, брате! Що це твої діти кажуть, ніби ти їм такого смачного їсти давав, що я не пробував, відколи на світі живу.

— І тебе пригощу, лише за жінкою йди, — пообіцяв бідний.

Зрадів багач, що даром поїсть, побіг, привів жінку, і обоє сіли за стіл.

— Бисагочки, розбисагуйтесь! — мовив бідняк.

В багача аж очі вилупились, як бисагочки розкрилися. Варене там і печене, ще й для гостя люлька запалена.

Обома руками хапає багач і їсть, аж за вухами тріщить. Наївся, а тоді каже:

— Знаєш що, брате, продай мені бисагочки. Дам тобі коня з возом, два мішки жита, два пшениці, корову і морг поля.

Бідняк спочатку і слухати не хотів, але багач як пришився, то вже і не відшити його.

Продав бисагочки, а через кілька днів знову йде на берег озера.

— Приплинь, приплинь до мене, золота рибко! — кличе.

Почула вона його голос і припливає до берега.

— Що бажаєш, добрий чоловіче?

— Дорога моя рибко, дай мені другі бисагочки, бо старі попсувалися.

— Добре, почекай.

Попливла рибка до матері і каже:

— Прийшов той чоловік, якому ти подарувала бисагочки, і каже, що вони попсувалися. Просить другі, ліпші.

— Добре, доню!

Запливла рибка в печеру, винесла набагато кращі, золотом оздоблені бисагочки.

Передала золота рибка бисагочки бідному, подякував він і знову прийшов додому. Посадив сім’ю за стіл, а бисагочки аж сяють золотом.

— Бисагочки, розбисагуйтеся! — примовив.

Як відкрилися бисагочки, то до всіх, хто був у хаті, по три маленьких чоловічки з чорними булавами вискочили і б’ють — куди попало. Батька так присіли, що він на якийсь час пам’ять втратив. А як прийшов до тями, то ледве проговорив:

— Би-би-бисагочки, заби-бибисагуйтесь!

Поховалися чоловічки, і аж тепер побачив батько, що й дітям писки попухли.

— Ідіть на ворота, каже їм, — і співайте ще голосніше, як тоді, коли добре малися. Як вийде стрийко, скажіть йому, що сьогодні ви ще смачніше їли, ніж учора.

Почали діти співати, багач вибіг із хати, але вже не свариться — лише питає, чому їм так весело.

— Батько ще кращі бисагочки приніс, — відповідають діти.

Прибіг багач до брата, побачив бисагочки, заздрість його заскоботала. Просить продати.

— Ей, брате, досить того, що я вже одні продав, а ці не продам, — каже бідняк.

— Тоді поміняємося. До мене гості приїжджають, а для тебе досить і старих.

Не згоджується бідняк.

— Додаю тобі до старих два морги поля, корову, повний віз пшениці та жита, ще й мішок пшона, — умовляє багач.

Нарешті дав себе бідняк умовити.

Якраз настало свято, а по краю розійшлася слава про багача, що має чудасію і не мусить ні варити, ні пекти, а може безліч гостей погостити. З’їхалися багатії з усіх-усюд на чарівні бисагочки подивитися. Сіли за столи і чекають. Багатій приносить із комори позолочені бисагочки, ставить на стіл і каже:

— Бисагочки, розбисагуйтеся!

Як повискакували маленькі чоловічки, як почали багачів гостити, то знявся такий лемент, що на десяте село було чути. Одному вибили око, другому зламали руку, третьому ребро, і гості ледве повтікали. Ледве спромігся господар побитий прошепотіти:

— Би-би-бисагочки, заби-би-би-сагуйтесь!

Відлежав багач кілька тижнів, але довго лежати не міг, бо злість пригнала його до молодшого брата.

— Ти обманув мене. Я ледве до пам’яті прийшов і вже навіки втратив приятелів своїх. Повертай мені все, що я тобі віддав, і забери свої прокляті бисагочки.

— Е ні, брате. Я тобі продав справжні бисагочки. Ти, напевне, щось їм зробив, а тепер ще чогось хочеш. Не візьму я їх назад.

Подав тоді багатий брат до суду, але справа і донині там лежить, а бисагочкам кінця нема. Аж наразі я збив горнець — бисагочкам кінець.

Аудіозапис української народної казки “Бисагочки” (кінець казки на 8:13 хвилині)