Чарівна шкатулка

Жив собі на світі премудрий рабин[1]. Одного разу він вичитав у книгах, що через кожні сім років, сім днів і сім годин на сім хвилин відкривається одна скала. Туди може зайти лише семирічний хлопець. Він знайде на столі шкатулку з трьома слугами.

Підшукав рабин семирічного хлопчика, навчив його, що має робити, і у визначений час до скали відвів. Коли скала відкрилася, рабин наказав:

— Біжи, синку, хапай шкатулку і назад тікай.

У скалі був такий блиск, що хлопець начудуватися не міг. Задивився, а коли хотів повертатися, скала зачинилася.

Пожурився рабин — не дісталася йому шкатулка, та й пішов собі. А хлопець жив у скалі і чекав, коли зможе на волю вийти.

Через сім років, сім днів і сім годин скала знову відчинилася. Хлопець взяв чарівну шкатулку і додому повернувся. Дома лише матір застав, батько помер. Зраділа мати синові та й зразу забідкалася:

— Ой, синку, ти голоден, а в нас у хаті пусто.

— Йдіть до комори, — каже син, — може, там щось знайдете.

Мати знала, що в коморі вітер віє, але пішла. Тоді хлопець відкрив шкатулку. Звідти вискочили троє слуг і питають:

— Що накажете, пресвітлий пане?

— Хочу, аби в хаті було досить їсти й пити.

Зайшла мати і здивувалася: на столі повно всяких страв і напоїв.

Жили собі син та мати, про біду не знали. А одного дня хлопець каже:

— Мамо, йдіть до нашого царя, посватайте за мене царівну.

Мати пішла. Ледве її впустили в царські палати.

Як почув цар, що проста жінка хоче висватати за свого сина царівну, то засміявся:

— Добре, — сказав він. — Віддам за твого сина доньку, якщо завтра буде в нього палата ліпша, як у мене. Від його палати до моєї має бути золотий міст із золотими деревами по боках. І щоб на тих деревах золоті пташки співали. Коли цього твій син не зробить, то нижчий буде на голову.

Зажурилася мати, додому пішла і синові все розказала.

— Не журіться, - втішив її хлопець. — Завтра все буде готове.

Відкрив шкатулку і наказав слугам:

— Щоб до ранку на цьому місці була золота палата, і щоб від неї був золотий міст до царського двору. А по боках мосту, щоб золоті пташки співали на золотих деревах.

На ранок усе було готове. Вдягся хлопець у золоту одежу і по золотому мосту до царського двору йде.

Зрадів цар, що в нього буде такий багатий зять. Скоро й весілля відгуляли. По золотому мосту хлопець повів царівну до своєї палати, і співали їм золоті пташки на золотих деревах.

Дізнався рабин, що коло царської палати за ніч з’явилася нова, у сто раз ліпша, і згадав про чарівну шкатулку. Коли царевого зятя не було дома, прийшов під палату і вигукує:

— Гей, міняю нові шкатулки на старі. За одну даю сто.

Царівна побачила на столі стару шкатулку і віднесла рабину. Коли чоловік повернувся додому, похвалилася:

— Дивися, скільки я дістала нових шкатулок за одну стару.

— Що ти наробила? — забідкався чоловік. — Знайшла ти нам біду.

Рабин тим часом відкрив шкатулку і наказав слугам:

— Перенесіть цю палату з мостом і деревами за червоне море.

Подув вітер, і на тому місці, де була палата, стояла стара маленька хатчина.

Як побачив цар, у якій хаті його донька живе, розгнівався і наказав її чоловікові голову відрубати. Та молодий відпросився на сім днів і пішов у світ свою шкатулку шукати.

Прийшов у густий ліс і на високому дереві побачив палату воронячого царя. Спитав:

— Світлий царю, чи не знаєш ти, куда ділася моя палата?

Воронячий цар закрякав на цілий світ, і з усіх країв злетілися ворони. Та ніхто не знав, куда ділася золота палата.

Тоді воронячий цар порадив:

— Іди, чоловіче, до гусячого царя. Може, він знає.

Гусячий цар скликав усіх гусей, але ніхто з них не бачив палати із золотим мостом, золотими деревами та золотими пташками.

— Іди, чоловіче, до голуб’ячого царя, — каже гусячий цар. — Може, він тобі допоможе.

Голуб’ячий цар скликав голубів з усього світу. За хвилину, дві всі злетілися, лише один старий сивий голуб з перебитим крилом прилетів пізніше.

— Чому ти запізнився? Чи мого наказу не чув? — грозився голуб’ячий цар.

— Світлий царю, чув я твій наказ, — відповів голуб. — Та летіла золота палата з рабином за червоне море і моє крило надломила.

Розпустив голуб’ячий цар своїх голубів і сам полетів за червоне море. Прилетів під палату і в вікно б’ється. Побачила рабинова жінка незвичайного голуба з короною на голові і вікно відчинила. Залетів голуб’ячий цар до палати, схопив дзьобом шкатулку і випурхнув.

Полетів він з шкатулкою через море. Коли вже був коло другого берега, побачив чоловіка, що чекав на свою шкатулку. Крикнув йому: «Є!» і в море шкатулку впустив.

Повернувся голуб’ячий цар у свою палату, розказав усе чоловікові й радить:

— Я покажу тобі, де живе риб’ячий цар, і підеш на те місце рибу ловити. Як зловиш дитину риб’ячого царя, не відпускай, поки не знайдуть риби твою шкатулку.

Пішов царський зять до моря рибу ловити. Тільки зловив невелику рибчину з короною на голові, як повипливало багато малих і великих риб і почали просити:

— Чоловіче добрий, відпусти нашого царевича.

— Знайдіть мою шкатулку на дні моря, тоді відпущу, — пообіцяв рибалка.

Усі риби кинулися на дно моря. Скоро одна випливла із шкатулкою в роті. Взяв царський зять свою шкатулку і риб’ячого царевича відпустив. А тоді викликав слуг і наказав:

— Щоб моя палата була на місці, а рабин най зостається жити там, де хотів, — за червоним морем.

Тільки сказав, подув вітер і палату із золотим мостом та золотими деревами з-за моря переніс.

Побачив цар, що на місці старої хати знову стоїть красна палата, і наказав дочці до свого чоловіка повернутися.

Та й казці кінець.

Примітки

[1] Рабин — служитель культу і духовний керівник єврейської релігійної громади.