Чарівна торбинка

Було це ще за старих часів. Жила одна бідна вдова з трьома дітками. Мала трьох синочків. Старшому десять років було, середньому вісім, а меншому п’ять. Горює вона бідна з ними. Нема ніде нічого — ні їсти, ні одягти. Одного разу попросилась до них ночувати старенька бабуся. Каже жінка їй:

— Ночуйте, тільки в мене їсти нема чого дати.

— Нічого, — каже бабуся, — у мене є, що їсти.

Ще й діткам дала хліба. Надивилась бабуся на їхнє життя гірке, а вранці каже:

— Найди мені якусь невеличку торбинку, я з твоїми дітками піду на ярмарок. Попросимо милостиню, добрі люди щось допоможуть.

Плаче жінка, стидно якось милостиню просить, але життя заставляє. Знайшла їм невеличку торбинку і пішли дітки з бабусею. Дає бабуся старшому торбинку, щоб носив і гроші ховав у неї. Не захотів він. Тоді вона дає середньому, той теж не взяв. А найменший каже:

— Я буду носить торбинку.

Стали вони ходить разом, бабуся просить для них. Назбирали вони трохи грошей і стали йти додому. Тепер уже середній брат відіймає від меншого торбинку, хоче вже він нести.

— Ні, — каже бабуся, — ця торбинка буде його на все життя.

Прийшли додому, мати побачила гроші — і плаче, і радіє. Пішла в лавку, накупила діткам їсти. Наїлись діти і побігли гулять. Тоді бабуся каже жінці:

— Тепер же ти бережи торбинку. Ця торбинка чарівна. Скільки ти з неї грошей візьмеш, стільки ж туди знову добавиться. Знай, що вже гроші у торбинку класти не можна, а тільки брати з неї. І ще одне знай, щоб хазяїном торбинки був твій менший син. А ще я скажу про долю твоїх синів: старший буде царем, середній купцем, в менший буде простим селянином, хліборобом. Але найбагатшим буде твій найменший син.

Попрощалася бабуся і пішла собі.

«Дивна якась бабуся», — подумала жінка.

З тих пір стали вони жить гарно. Гроші завжди в них були. Одягнені і неголодні. Не вгледіла мати, як і діти поросли. Завели хазяйство, землю орють, грошей багато вже мають. Живуть собі, як то кажуть, поживають і горя не знають. Та горе приходить, коли його не ждеш. Сусідній цар об’явив війну. Старшим синам прийшлося йти на війну. Скоро війна закінчилась, перемогли сусіднього царя. Старший син залишився служити в царя у війську, а середній повернувся додому. Але скоро і він пішов від матері ще й забрав гроші, які були в них. Всипав їх у торбинку чарівну і пішов собі.

Тяжко переживала мати синову зраду. Менший син вговоряє її, щоб не переживала так.

— Нічого, — говорить він, — будемо жити своїм трудом.

Сам був такий трудолюбивий, здібний до всякої роботи.

Минуло декілька років. І тут дійшли до матері чутки, що син її женився на царівні. Як він зумів цього добитись, хто його знає. Скоро і цар помер, зять став на престолі, тобто царем. Запрошує матір до себе. Захотіла мати побачить, як син її царює, пішла до нього. Прийняв він матір з радістю. Пожила мати в нього, надивилась, як її син царює. Жінку не любить, не шанує, людей ображає. Так важко в матері на душі стало, не захотіла і жити більше в нього, пішла собі додому. По дорозі зайшла вона в лавку купити гостинців дітям, бо менший теж уже був сімейним, Бачить мати, аж за прилавком - стоїть її середній син. Побачив він матір, зразу ж став просить, щоб залишалась жити в нього. Пожила мати і в цього сина, побачила, що і цей син живе нечесно. Людей обманює, не доважує. Люди лають його, а йому байдуже. Стала мати збиратись додому. Син говорить:

— Я поверну ті гроші, що узяв у вас. Потроху віддам.

— Не треба мені грошей, — говорить мати, дай мені торбинку, що забрав.

— Беріть, вона мені не потрібна, вона вже грошей не дає, я хотів спалить її.

— То вкинь мені трохи грошей на дорогу.

Всипав син жменю грошей у торбинку з тим і пішла мати.

Дорогою потратила вона всі гроші, що син всипав у торбинку. Дома розказала сину і невістці, де була і що бачила, а коли дістала торбинку, то в ній знову були гроші. Торбинка знову стала чарівною.

Одного разу попросилась до них ночувати старенька бабуся. Пустили вони її, нагодували, постіль гарну послали. Переночувала бабуся, а потім питає, чи впізнали її.

— Ні, — кажуть вони.

Тоді бабуся призналась сама, що це вона колись у них була. Запитала матір чи вгадала вона долю синам. Розказала мати про синів своїх усю правду. Старші живуть нечесно, а менший чесно трудиться і бідним людям допомагає.

— А тепер, мати, скажи мені, котрий син твій найбагатший?

Подумала мати та й каже:

— Найбагатший син мій найменший, бо в нього душа багата. У нього добре серце і чиста совість. А багатство душі — це найбільше і вічне.

Бабуся теж підтвердила її слова.