Чудилище-Cтрашилище
Мала мати три доньки. Коли була здорова, дбала про них, старалася, але коли на неї впала недуга, то злягла. Лежить рік, другий, третій — немає матері ліків. Ніякі лікарі не могли їй допомогти.
Аж однієї ночі приснився їй сон, що за крутою горою, за бистрою річкою, в далеких лісах є криниця. Коли з тієї криниці хтось принесе води, а вона нап’ється, то одужає.
Рано-вранці мати каже:
— Донечки мої, котра би з вас пішла за круту гору, за бистру ріку, в далекі ліси до криниці принести води? Мені снилося, що я одужаю, коли нап’юся.
Каже найстарша:
— Я піду, мамочко.
Взяла збаночок, перейшла високу гору, перебрела бистру ріку, знайшла в лісах глибоку криницю, а там Чудилище-Страшилище вартує воду:
— Чого ти сюди прийшла?
А вона каже:
— Моя мати хворіє й прислала мене за цією водою. Їй снилося, ніби відразу одужає, коли води нап’ється.
— Добре, дам тобі води, але заприсягнися, що станеш моєю. Не бійся, що я страшний. Будеш у мене в парчах, у золоті, в перлах ходити, в діамантовому саду будуть тобі пташки щебетати, на золотому коні й на золотому сідлі будеш їздити.
Багато наобіцяв їй Чудилище-Страшилище, але дівчина його злякалася та й сплюнула:
— Цур тобі та й пек!
Втікає вона геть. Добігла до річки, зачерпнула води й приносить матері:
— Пийте, мамочко, може, одужаєте.
Попробувала мати води та й каже:
— Ой, донечко, то не з тої криниці водиця! Я вас годувала, мала на вас надію, а нині не хочете мені помогти.
Каже середуща донька:
— Я, мамко, піду.
— Йди.
Перейшла середуща високу гору, перебрела бистру воду, знайшла в лісі глибоку криницю, пообзиралася (боязко їй) та й нахилилася воду брати, а тут показалося Страшилище-Чудилище:
— Стій, не бери! Що ти тут хочеш?
— Води хочу. Мати моя хворіє.
— Дам води й мати одужає, довго буде жити, але заприсягнися, що будеш моя, — і став говорити все те, що старшій сестрі обіцяв.
Вона каже:
— Нічого я не хочу, лише води крапельку.
— А я води тобі не дам!
І так на дівчину закричав, здубав ногами, похитав головою, що вона злякалася й втекла. Коли перебродила бистру ріку, зачерпнула води і принесла додому.
— Може, від цієї води одужаєте, мамо?
Мати надпила трошки, сумно похитала головою та й сказала:
— Ой, то не тота вода…
І тоді призналися обі сестри, що були вони в лісі, знайшли криницю, але Чудилище-Страшилище води не дає, хоче, аби за ту воду заміж за нього йти. А наймолодша сестра Марійка слухала-слухала та й каже:
— Всі мене мають за найменшу, але я таки піду, може, води принесу.
Мати говорить:
— Не йди, донько, бо побачиш там Чудилище-Страшилище та й злякаєшся.
— Мамко, а коли по тебе Смерть прийде, то я не злякаюся?
— Ну то йди, дитино.
Взяла Марійка збаночок, перейшла високу гору, перебрела бистру воду, зайшла в ліс та й стала над глибокою криницею. Води не бере, а дивиться, де Чудилище-Страшилище. А Чудилище-Страшилище виходить до неї з лісу та й питає:
— То й ти прийшла по воду?
— Прийшла, бо моя мама хвора, а вона мені мила й дорога.
— То твої сестри приходили сюди?
— Мої.
— Ага, то їм мати немила, раз вони злякалися мене й повтікали? Я хочу, аби ти заприсяглася, що будеш моя до смерті, бо інакше води не дістанеш.
Стала Марійка, подумала-подумала, що тяжко з таким жити, але каже:
— Присягаюся тобі.
— Ну, бери воду й неси матері, най видужує. А через три дні в оцю пору, аби-с прийшла сюди — будемо вінчатися.
Тяжко їй стало, але ще тяжче було б, якби мати вмерла. Зачерпнула повний збаночок води, принесла й дає мамі. Мати напилася, усміхнулася, встала з постелі, простягнула свої руки, пройшлася, покремизувала плечі та й каже:
— Ця водиця з тієї криниці. Я — здорова.
— Добре, мамочко. Але рихтуйте мені придане, бо я через три дні від вас відходжу.
— Та куди, дитино?
— Я Чудилищеві-Страшилищеві заприсяглася бути за дружину.
— Йой, дитино моя дорога, як ти будеш з Чудилищем-Страшилищем жити?
— Нічого, коби ви були здорові, а я вже буду якось мучитися. Така моя доля.
Попрощалася з мамою, з сестрами й пішла. Приходить під круту високу гору, а там золотий кінь прикляк перед нею на коліна й каже:
— Сідай, Марійко, в моє сідло, я тебе через високу гору перевезу.
— Я боюся, що ти мене кудись завезеш, а я заприсяглася Чудилищеві-Страшилищеві на ту й на ту годину в лісі коло криниці бути.
— Сідай, не бійся. Це він вислав коня по тебе.
Сіла вона на золотого коня й вмить перелетіла високу гору. Злізла з коня над бистрою рікою, а там човен золотий, а в човні стоїть хлопець такий гарний, молоденький і каже:
— Сідай, дівчино, в човен, перевезу тебе через ріку.
— Ні, леґіню, я з тобою не сяду.
— Чого?
— Я заприсяглася Чудилищеві-Страшилищеві до смерті його бути.
— Він вислав мене, аби тебе перевезти.
Сіла в човен, переплила бистру ріку, прийшла в лісі до глибокої криниці, а там розлилася перлова вода. Марійка дивиться, а в криниці миготить щось світле: Враз Чудилище-Страшилище падає в криницю, Марійка хапає його ззаду й не дає потонути. Він борсається у воді, а на її вбогу одежу бризкають перли — де впаде крапля, там робиться золота квітка, срібна, діамантова. Скоро стало на ній сяяти дорогоцінне каміння, але Марійка тримає далі Чудилище-Страшилище, аби не потонув.
Почала Марійка рятувати його. І коли вирятувала з води, то вийшов з криниці такий гарний царевич, якого ні в книжках описати, ні в казці розказати. Обняв її, поцілував, а тоді дав перстень і сказав:
— Підемо тепер. Марійко, до твоєї матері.
Прийшли вони, а мати закрила очі рукою, бо від дорогого каміння, від золота на одязі Марійки й царевича дуже било сяйво.
І мама й сестри не на жарт злякалися, бо не впізнали Марійку. Питають:
— Що ви, люди, від нас хочете?
— Благословення під вінець, мамо, — сказала Марійка.
Тут мати її впізнала. Поблагословила. І відбулося велике весілля. Я там була, все бачила й чула. Ну й настала така пора, що я й до вас прийшла, до цієї ось хати попала, аби-м вам оцю казку розказала.
Вам — казка, а мені бубликів в’язка.
Аудіозапис української народної казки “Чудилище-Cтрашилище” (початок казки на 11:40 хвилині, кінець на 18:48 хвилині)
Наші партнери
Вироби ручної роботи для створення затишку у вашому домі
Джерела та збірки:
Текст української народної казки "Чудилище-Cтрашилище" входить до таких джерел та збірок:
- Казки гір і підгір'я в записах Степана Пуника. – Київ "Веселка", 1995. – 398 с.