Дятел-жовна

Було це дуже давно. Ішов один старий-престарий чоловік та й повернув до крайньої хати, під лісом, води напитися. Жила в тій хаті дуже скупа жінка на ім’я Жовна.

Просить мандрівний дідусь:

— Дай, жінко, води напитися.

А вона коновку прикрила й каже:

— В мене нема води.

Він ще раз просить:

— Дай, жінко, води напитися. Маєш воду в хаті.

— Ні, не маю.

Тоді дідусь каже:

— Станеш птахою, будеш дерево кувати, будеш пікати — дощу просити.

І зробилася з жінки чорна птаха — дятел-жовна, що літає по темних лісах і довгим дзьобом черв’яки добуває з дерев. А чуєте, як жовна пікає, коли дощу нема? Пікає-пікає, аби впав дощ, аби вона закропилася. Хай на землі буде повно води — озера, ріки, керниці,— та не сміє жовна звідти напитися, тільки дощові краплі п’є.

Аудіозапис української народної казки “Дятел-жовна” (початок казки на 21:28 хвилині, кінець на 22:25 хвилині)