Дідусева грань

Казка ця про двох братів. Один був багатий, а другий чорно працював і нічого, крім дітей і жінки, не мав. Вже зима, мороз, діти їсти хочуть, а він сидить і думає: “Що я, бідний, зроблю, коли не маю звідки собі ради дати? Хіба піду до брата і щось випрошу?”

Прийшов до брата.

— Дай, брате, хоч миску круп, бо мої діти чисто гинуть з голоду.

А він відповідає:

— Ти, драбе, роби й будеш мати.

— Я, брате, так чорно роблю і нічого не маю, а ти легше робиш і все маєш.

Розсердився багатий брат, але сказав жінці дати миску круп. Приніс додому, жінка щось там зварила, діти розхапали по ложці — далі нема що їсти.

Але він каже до жінки:

— Йду я на друге село і, може, щось випрошу.

А дорога пролягла через ліс. Якраз випав сніг, тріщав мороз, — зимно, але чекання нема. Якось до лісу доліз, а в лісі чисто замерзає. Дивиться, а під деревом вогник горить. Підійшов до вогника зігрітися, а там сивенький дідусь.

— Добрий день, дідусю!

— Добрий день! А куди ви, газдонько, йдете?

— Біда тисне, дідусю. Нема що дітям їсти дати.

А дідусь каже:

— Морозець, газдуню?

А він відповідає:

— Ой, мороз, мороз, добра нам намнож.

Дідусь говорить:

— Давай сюди мішок.

Набрав з вогню півмішка грані і каже:

— Вертайся, газдо, додому. Лише не дивися, що несеш, аж в хаті подивишся.

Несе чоловік грань і дивно йому, бо ні мішок не горить, ні в плечі не пече. Приніс додому і кричить жінці:

— Відчини!

Жінка сплеснула в долоні й відчиняє. Він переступив через поріг, кинув посеред хати мішок, висипає, а то золоті гроші. Діти, жінка втішилися, а він каже:

— Йду до брата позичити діжки, аби це зміряти.

Жінка відраджує:

— Нащо тобі того?

— Хочу показати, що мені дідо дав.

Прийшов до брата:

— Брате, позич діжки.

Той пішов до комори, дає діжку, а бік намастив смолою. Напхав бідний поза обручі грошей і приносить назад. Багач зрозумів, що брат гроші міряв і говорить:

— Ти, певне, когось убив?

— Як убив, то вбив. Я там і там був. Йшов за прошеним хлібом, а в лісі побачив вогник, а коло вогника діда.

І розповів братові все, як було, лише не сказав, що він говорив про мороз.

Багач каже:

— Завтра і я піду.

— Та йди.

Зібрався цей якнайбідніше, взяв найбільший мішок і йде. Справді, в лісі горить вогник, і коло вогника сидить дідусь.

— Добрий день!

— Добрий день! Куди, газдуню, йдете?

— Йду до вас.

— Морозець, газдуню?

— Ой, мороз, мороз, дідько з нього тисне, очі би йому витисло.

Насипає дід у мішок грані й каже:

— У дорозі не розв’язуйте, аж за своїми ворітьми на обійсті розв’яжете.

Він ніс, ніс і лише переступив за ворота, розв’язав мішок, а звідти вилетіло полум’я, і все згоріло.

Йде тепер колишній багач до бідного.

— Брате, приходив ти колись за мискою круп, а тепер я прийшов до тебе.

— Так, брате! Я тобі помагатиму. Що буду мати — все дам.

Так і було.

Аудіозапис української народної казки “Дідусева грань” (початок казки на 6:12 хвилині, закінчення казки на 9:19 хвилині)