Докучливі казки

Просивсь подорожній чоловік зимою, де б переночувати, та де не проситься, усе заставляють казки казати. Усю слободу обійшов, а далі і дума: «Дай скажу, що знаю». Сказав, що знає, його зараз і пустили. Дали повечеряти:

— Ну, тепер кажи казки.

— Тільки, — каже, — не перебивайте, а то хто переб’є, тому й доказувати.

— Добре, — кажуть.

От він і почав:

— Ходив я, ходив та прийшов у вашу слободу, став на ніч проситись, аж ніде не пускають.

Проказав це та знов:

— Ходив я, ходив…

А тоді господиня слухала-слухала та й каже:

— Що це ти все одної та одної? Кажи ще другу.

— Е, тітко, ви перебили, вам і доказувати.

Та й почала:

— Носив десь кат гостя, носив та й до нас заніс, носив десь кат гостя…

А дочка:

— Та годі вам, мамо, вже скоро світ.

— Е, ти перебила, тобі й доказувати!

— Та що, мені спати хочеться.

Та як засперечались, то до світа сперечались, а той чоловік виспавсь та й пішов.