Джміль і Бджола

Навесні сонечко пригріло, але ще ні заморозь добре не пустила, ні сніги не стаяли, от лише що ледве лоза та верба розпустилися. Схопився джміль — та до бджоли, крутиться та гуде:

— Ву-у-у-у! Женімося.

Бджілка слабенька, звичайно, як з весни, каже:

— Хай но восени, як уже в полі поробимо.

Настала осінь. Джміль літом живився, де попало, а про зиму і не гадав. Прийшла осінь, сидить він у норі, бо нема де поживитися.

Бджола назбирала в лісі досить меду і на зиму та й веселенька собі прилітає на витрішки до джмеля і каже:

— Ну-у-у-у! Поберімося!

А джміль голодний, ледве відзивається:

— Вмираю!