Гарячі пироги

Жив один князь у Галичі, а другий — у Києві. З’їхалися вони обоє та й почали хвалитися. Один каже, що в нього таке є, а другий каже, що в нього інакше є. Так вони хвалилися, і один другого не міг ніяк переговорити.

Тоді галицький князь каже:

— А в мене є такі коні, що я тобі з Галица до Києва в макітрі гарячі пироги на обід привезу.

Київський князь засміявся та й каже:

— Коли ти мені привезеш у макітрі гарячі пироги, то я тобі повну макітру золота дам за це.

Подали вони один одному руки та й на тому роз’їхалися. Приїжджає галицький князь додому, кличе найкращого кухаря і каже варити пироги, але так робити, аби вони до Києва гарячими доїхали. Кухар подумав і говорить:

— Спробуємо.

Викликали найкращого гончара і сказали йому зробити велику й малу макітри і такий баняк, аби в ньому можна було жар тримати. Гончар пішов до роботи. Тоді князь викликає конюха і наказує, щоб дорогою до Києва були на зміну свіжі коні.

Так зробили. Кухар замісив тісто, розтопив багато масла. Коли вийняв пироги з окропу, то зараз залив їх гарячим маслом і накрив зверху. Потім налив гарячого масла у велику макітру і поставив у неї меншу з пирогами. У баняк насипали жару, поставили в нього обидві макітри, подали посланцеві на коня той подарунок і сказали, аби чимскоріше їхав до київського князя. Як цмокнув посланець на коня — то лишень дим і нитка. Один кінь втомився, на зміну вже другий чекає. Так слуга раз-два доїхав до Києва. Відкрили перед ним ворота, і він подався до княжого палацу. Бере київський князь пиріг з макітри, їсть — гарячий. Каже він:

— Обхитрив мене галицький князь. Але нічого. Золота я маю багато…

І відплатив за макітру пирогів макітрою золота.

Аудіозапис української народної казки “Гарячі пироги” (початок казки на 11:53 хвилині, кінець на 13:46 хвилині)