Грабовецька месниця

Приповідають, що в Грабівцях жила молода вродлива Варвара Слободян (чоловік її, небіжчик, так писався). З чоловіком прожила лише два роки. Якраз чекали малої дитини, коли він умер.

А як чоловік умер? Була того року дуже завальна зима, тріскучі морози. Варвара пішла до мами по молоко, а чоловік хотів жінці добре зробити: взяв сокиру, пішов у сад, зрубав стару сливку-круглянку та й добре напалив у хаті.

Якби то не затикав каглу. А він при закритій каглі сів плести рукавиці. Поки прийшла жінка додому, вже було по нім.

Вродилася дитина. Бавила жінка мале.

Але тут на село напали татари. Варвара була дуже вродлива. Один татарин улетів до хати, вихопив аркан і хотів її зв’язати. А дитина в колисці заплакала. Татарин кинувся до колиски, вхопив дитину і кинув нею до бочки. А там сидів собака, й дитина впала на собаку. Пес нічого на те. Але коли татарин накинув ґаздині на шию аркан, собака скочив на нього й зубами ймився за обличчя. Варвара миттю вихопила в татарина з-за пояса ніж і забила йому в потилицю.

На подвір’ї був пирій, що Слободянка звезла була з поля, вона сховала вбитого під пирій, коня татарського завела в луги, а з дитиною і собакою втекла у ліси.

Кажуть, того татарина не раз бачили, що показувався декому на своїм коні.

Аудіозапис української народної казки “Грабовецька месниця” (початок казки на 14:25 хвилині, кінець на 15:48 хвилині)