Іванко та Паранька

Оженився Іванко-сирота — взяв собі Параньку-сироту. Зійшлися гості на сирітське весілля, але ніхто нічого не подарував, лише одна молодиця перепила бичка.

Жили обоє сироти, а бичок ріс. Минув бичкові рік, Іванко зачав тим бичком людям сіно возити, бульбу з поля, дрова — доробляється потрохи. Так той бичок став уже волом. Іванко приносить додому гроші, кладе на стіл і каже:

— Видиш, Паранько, як нам добре?

— Добре, Іванку, добре.

— Але було би ліпше, якби ми мали своє молоко. Знаєш що, Паранько, пожену я бика на базар, продам та й куплю корову. Корова буде нам давати молоко та й ще бичка вродить.

— Добре, Іванку, добре.

Погнав Іванко бичка на ярмарок — купив корову. Веде Іванко корову додому, а назустріч йому корчмар з козою.

— Іванку, міняй корову на козу. Я тобі ще гроші доплачу. Будеш мати і молоко і гроші.

— Та най буде.

Взяв корчмар корову й аж підскакує, що обдурив Іванка. Прийшов Іванко додому, розказує:

— Паранько, купив я корову, але заміняв на козу й на гроші.

— Добре, Іванку, добре.

Але коза ялова — не дає молока, гроші скінчилися. Каже Іванко:

— Паранько, я жену козу продавати.

— Добре, Іванку, добре.

Займив він козу продати. До міста було далеко, він змучився, коза зголодніла. Прив’язав Іванко козу над річкою, а сам ліг відпочити. Іванко спить, а коза об’їдала вербиння, поки не зсунулася з берега й не повісилася.

Надходить корчмар:

— Іванку, продай шкіру з кози.

— Та продам.

Дав корчмар трошки грошей за шкіру та й пішов Іванко додому.

— Йой, знаєш що, Паранько? Коза повісилася.

— Добре, Іванку, добре.

— Я лише трошки грошей приніс за шкіру.

— Добре, Іванку, добре.

— Знаєш що, Паранько? Я хіба йду та й куплю гуску.

Пішов Іванко, купив гуску. А багачі-ґазди їдуть з міста кіньми. Поніс Іван до ріки гуску напувати, а вона збила крилами та й пішла за водою.

Каже багач:

— Іванку! Та ти з вола перейшов на гуску і гуску пустив. Раз відпустив, то за хвіст і голову її не зловиш. Що тобі жінка скаже?

— Нічого. Беріть мене на фіру.

— То сідай, дурняко.

Сів. А багач каже:

— Іванку, ми йдемо всі слухати, як тебе буде жінка бити.

— Не буде мене жінка бити.

— Якщо жінка не буде бити, — говорить багач, — даю тобі ці коні з возом.

— Не буде мене ні бити, ні сварити.

А другий ґазда каже:

— Заложіться — я перетинаю руки.

Перетяв руки. Приходить Іванко з ґаздами до хати й говорить:

— Паранько, я купив гуску…

— Добре, Іванку, добре.

— … Гуска вирвалася з рук і пішла за водою.

— Добре, Іванку, добре.

Та й обняла Іванка, поцілувала, щоб не переживав. А багач:

— Йой, шляг би тебе трафив! Видиш, як виріхтував мене! Але пропало! Виграв Іванко пару коней і віз.

— Аж тепер ми, Паранько, доробимося, — каже Іван.

— Добре, Іванку, добре.

Зачав Іван ґаздувати — доґаздувався, що став більшим ґаздою, ніж той, що йому коні програв.

Аудіозапис української народної казки “Іванко та Паранька” (початок казки на 10:14 хвилині, кінець на 13:19 хвилині)