Казка без правди

Пішли раз три брати у хащу по дрова. За один день не нарубали дров і залишилися ночувати. Назбирали сухого ріща, аби розкласти вогонь. Айбо забули з собою взяти шваблики, та нічим підпалити ріща.

Пішли глядати когось, хто би їм дав вогню. Ідуть і зустрічають старенького діда, що курив піпу. Старший брат каже:

— Дідику, будьте добрі, дайте нам вогню.

— Я, синку, дам тобі вогню, якщо вповіж мені таку казку, аби в ній не було правди.

Подумав, подумав старший брат і почав:

— Жили собі чоловік з жоною. Мали вони трьох синів, два були розумні, а третій дурний…

— Овва! — перервав його мову дід. — Таке могло бути. Не сяку казку мені треба.

Почав свою казку середущий брат:

— За царя Тимка, коли була земля тонка, де перстом пробив, там ся води напив. Жили собі дід та баба…

— Стій! — перервав йому бесіду дід. — Сяке може бути, що жили собі дід та баба.

Прийшла черга на молодшого брата.

— Коли мама хотіла родити няня, та не було у нас муки. Набрав я повні міхи мелаю, беру один міх — не можу підняти, беру два — не можу підняти, тоді я взяв усі три і зметав на віз. Запряг я у віз мацура та когута — і гайда у млин. Мельника не було у млині, бо пішов на свадьбу його мамки з його мамкою. Думаю собі: «Лишу голову, най дивиться, аби хтось мелай не украв, а сам побіжу за мельником». Іду вулицею і вижу: два ґазди сидять на п’ятьох дубах і молотять ціпами пшеницю. Кажу їм:

— Я ще такого не видів, аби зерно вимолочене залишалося на дереві, а солома падала вниз.

Бо так було: солома падала вниз, а пшениця залишалася на стовпах. А ґазди кажуть:

— А ми такого не виділи, аби чоловік ходив без голови.

Перевірив руками — а у мене нема голови. Вернувся я за головою у млин, а на ній стільки ворон сидить, що її зовсім не видно. Я вхопив сокиру і верг у ворон — вони полетіли, а пір’я з них залишилося. Глядаю у тому пір’ю голову — не можу найти. Тоді я взяв і підпалив пір’я. Все пір’я згоріло, і сокира згоріла, лиш голова залишилася та топорище з сокири. Доки я се зробив, сам млин без мельника мій мелай помолов.

Узяв я голову на плечі, зметав міхи з мукою на віз і вертаюся додому.

Привіз муки додому — біда: ніяк не годен знести міхи до хижі. Пхаю через двері — не влізають, пхаю через вікно — не влізають. Що робити? Забіг я до хижі, взяв шило, продіравив стіну і через ту дірку запхав міхи до хижі.

Айбо се ще не все. Треба на хрестини купити м’яса, а де? Догадався я, що збір на небі. Та як на небо вилізти? А тоді якраз місяць був щербавий. «А що, треба зсукати мотуз, засилити за кінець місяця і по тому мотузу вилізти на небо», — подумав я собі. Прийшло мені в голову, що мотузок би добре сплести із отрубів. Взяв я сито і почав муку сіяти, та отруби не залишаються. Тоді я взяв сак для ловлі риби і просіяв муку через нього. Висіяв я два міхи отрубів і висукав із тих отрубів мотуз.

Засилив я мотуз за кінець місяця і виліз по ньому на небо.

А на небі народу — не пройти: ачей двоє чи троє людей. Купив я у одного телицю. Таку велику, як віл. Узяв я її в жеб і почав спускатися вниз. Вже був близько до землі, аж тут мотуз кінчився. То його птахи потеребили. Що робити? Я почав зверху мотуз прирізувати і внизу надсиляти. Айбо і так не вистало. Та я був вже близько до землі і скочив униз. Айбо що сталося? Я вгруз у землю до пояса. Як вилізти?

Довго не роздумовуючи, я побіг додому за лопатою і викопав себе із землі. Так я прийшов додому і приніс телицю на м’ясо.

Та ще залишилося принести щось випити. Думав я, думав і придумав…

— Досить, досить, — каже дідо. — Оце справді казка, у якій нема правди. Беріть собі вогню та йдіть і слухайте молодшого брата.

Пішли брати веселі до того місця, де рубали дрова, розпалили ватру. Від того часу старші брати слухали молодшого, бо так їм сказав старий дідо, котрий любив слухати казки без правди.

Аудіозапис української народної казки “Казка без правди”