Казка про Біду

Жили два багачі. В одного була донька Оксана, а в другого син Іван. Повінували вони дітей, побудували їм на боці будинок, стайні, дали худобу. Так тим молодим ґаздам добре! Таке господарство розвели! Вже той молодий багач не йде з жінкою навіть у поле — все слуги, робітники роблять.

Якось косили косарі в молодого багача. Підвечір він виїхав на сінокіс, поплатив за роботу, люди розійшлися, і ґазда хоче їхати додому. Підходить до брички, а на возі сидить Біда й каже:

— Так, Іване! Я — твоя Біда. Кожна людина має перебідувати на віку. Подумай і скажи мені, коли хочеш бідувати, чи в молодості, чи в середньому віці, чи на старість?

— Треба з жінкою порадитися, — каже Іван.

Взяв Біду на бричку і привіз додому. Входить до хати, а жінка питає:

— Чого ти такий, ніби тебе хтось довбнею ударив?

— Ой, жінко, не питай! Сидить наша Біда на бричці та й питає, коли ми хочемо бідувати, чи тепер, чи в середньому віці, чи на старість?

А жінка думає-думає та й каже:

— Знаєш що, чоловіче, бідуймо таки тепер, коли ми молоді.

Іван вийшов надвір та й сказав Біді, що хоче з жінкою вже бідувати.

Біда подякувала за слово й пішла. А другого дня вибухнув вогонь — погоріло все: хата й стайні з худобою. Але батьки їх не бідні, пропасти не дадуть — починають нову господарку. Лише ввійшли до нової хати, як знову вогонь, погоріло все, а худоба вигинула. Були в них діти — повмирали, були старі — повмирали. Що робити?

Будують собі маленьку хатину — побудували. Поїхали вони до лісу за дровами — санки поламалися. Ледве полагодили. Сіли собі на санки, відпочивають, а тут пан їде.

— Іване, що ти в лісі робиш?

— Пане, Біда на нас упала.

— Іване, беру в тебе жінку за дрова.

Вхопив Іванову жінку, кинув за неї панчоху грошей і поїхав.

Узяв Іван гроші, сів на дрова й заплакав. Плакав він, плакав, поки не заснув. Іван спить на дровах, а Біда підкралася та й гроші вкрала. Занесла панчоху з грішми далі в ліс і сховала в старий пень.

Пробудився Іван, а він нічого вже не має. Тягне дрова на санках додому. Та що з того! Дрова криві, жінки нема, а гроші хтось украв. Бідує так рік, другий, запустив бороду, зробився старий, що ледве ноги волочить. Не може далі так жити і йде в місто, бо, може, там щось знайде. Роззирається він на всі боки, бачить великий будинок, на балконі пані якась стоїть. Така файна! Така вбрана!

Подивився Іван, але глипнулася й вона.

— Боже, то ти Іване!

Але Іван боїться приступити ближче. Вона тоді посилає слуг, слуги пішли, привели Івана. Оксана зараз сказала поголити його, скупати, одягнути. Сидять вони, говорять. Каже Іван:

— Боже, то ти, моя Оксана?! Я так за тобою страждав!

А Оксана говорить:

— І я без тебе не можу жити. Цей пан тримає мене, як пташку в клітці, приневолює, аби з ним жити. Візьми мене звідси.

Набрала вона золота, сказала запрягти коні в бричку, і поїхали обоє додому.

Побудували вони собі будинок, відкупили поле, ліс. Наймає Іван бідного чоловіка, аби старі пні корчував. Той корчував і знайшов панчоху з грішми, приніс Іванові. А цей каже:

— Дякую тобі, чесний чоловіче.

І розказав, звідки та панчоха там узялася. А тоді витяг звідти гроші й дав частину бідному чоловікові, ще вивів йому телицю зі стайні, аби діти молоко мали.

І став Іван з Оксаною жити-поживати. Народилася в них дитина. Прийшла Біда, подивилася на Івана й пішла до того пана, що Іванову жінку був забрав. І довела пана до того, що він приходив до Івана, аби той дав миску муки — не мав що їсти. Все Біда забрала в нього, і золото, і коні, і будинки…

Відтоді й прислів’я таке, що біда по лісі не ходить, а по людях. І ще кажуть, що нині ти пан, а завтра — пропав.

Аудіозапис української народної казки “Казка про Біду” (початок казки на 2:39 хвилині, кінець на 7:01 хвилині)