Казка про чоловіка, що знав мову тварин

Було це дуже давно. Один чоловік любив багато читати й дочитався, що можна вивчити мову тварин. Як йому вдалося це зробити, то я вже не знаю, але в скорім часі він розумів, про що між собою говорять звірі та його домашня худоба.

А він мав вола, барана і овець.

От одного разу — було це ввечері — входить він до стайні та й бачить, що віл лежить, а баран стоїть і їсть.

Говорить баран до вола:

— Чому ти, воле, не їси? Господар дав нам конюшини.

— Я цілий день орав ниву і так втомився, і рад тому, що можу спокійно лежати.

Почав сміятися баран:

— Шкода, що ти такий великий, а дурний. Ти з’їж конюшину, витягни шию й стогни на цілу стайню. Прийде вранці господар тебе до плуга запрягати, та й побачить, що ти заслаб. Не візьме тебе до роботи, і відпочинеш собі за день.

Господар пішов спати, а вранці приходить знову до стайні.

Віл стогне. Він не йде до вола, а виводить надвір барана, запрягає його замість вола у віз і цілий день возить ним гній.

Так вже крутив бараном, що ввечері він ледве доліз до стайні.

Але баран був хитрим і каже волові:

— З усієї сили вставай і йди до роботи, бо коли ні — господар тебе заріже.

Входить чоловік до хати й сміється.

Питає жінка:

— Чого ти смієшся? Відколи з тобою живу, ти ще так не сміявся. Скажи чому?

А в одній з книжок було написано: коли він комусь скаже, що знає мову тварин, то вмре.

Він і відповідає:

— Не можу, жіночко люба, тобі сказати, бо вмру.

— То вмирай. Лише скажи.

Від того дня не мав він спокійного життя, бо жінка не давала.

Думає собі: “Раз так жити, то ліпше не жити”.

Поголився чоловік, вмився, одяг найкраще вбрання і ходить по господарству. Нарешті сів на призьбі й думає, що гірко дивитися в очі смерті.

Підійшов до нього когут:

— Ко-ко-ко! Чого ти, газдо, такий смутний?

— Чим ти мені зарадиш, як правду скажу?

— А може, пораджу.

— Жінка хоче, аби я признався, чого сміявся. То, виходить, треба говорити правду, що знаю мову тварин і птиці. А коли так зроблю, то вмру.

— Який ти дурний, — каже йому півень. — Дивися, я маю тридцять курок і всіх їх обдурю, а ти одну жінку не вмієш.

І в цю ж мить когут побачив дощового черв’ячка.

— Ко-ко-ко! — почав скликати курочок.

Курки злетілися одна навперед другої, а когут дзьобом дзьоб — і з’їв черв’ячка.

— Бачиш? Я всіх їх обдурив.

Не сказав газда правди жінці й не вмирав.

Аудіозапис української народної казки “Казка про чоловіка, що знав мову тварин” (початок казки на 14:50 хвилині)