Казка про кохання

Жили собі два сусіди — один багатий, а другий бідний. В багатого була донька, а в бідного син. З малих літ росли вони вкупі, клялися, що завжди будуть разом. Як попідростали, покохали одне одного.

Але багатий цьому не рад, бо парубок бідний. Прийшла пора йти хлопцеві до війська. Дівчина плаче, а тато її тішиться і шукає багатого жениха. Скоро прийшли сватати, але дівчина ніяк не хоче віддаватися — відкладає весілля з М’ясниць на М’ясниці.

Так довго не могло бути, і присилували таки дівчину виходити заміж. Але вона так плакала, що не могла по світу ходити. Роблять весілля, а молода в цей же день вмирає.

Замість того, щоб вести її до шлюбу, везуть на цвинтар, а хлопець йде з війська додому. Поплакав парубок над могилою, прийшов додому і ліг спати. Спить, а йому сниться щось, і він крикнув:

— Тату! Тату!

Батько збудився і питає сина:

— Що з тобою? Чого кричиш?

— Тату, беріть лопату й ходіть зі мною на цвинтар.

Прийшли вони, розкопали гріб, розбили труну, а дівчина жива. Забрали її додому і сховали до комірчини.

Каже син:

— Тату, робім баль, ніби на честь того, що я повернувся.

Та ми, сину, такі бідні, що не зможемо баль зробити.

Але подумав старий, зарізав паця і, хоч бідно, але приготувалися. Запросили родичів, сусідів, багача, а він ніяк не хоче йти, бо в жалобі за донькою. Ледве його впросили прийти з жінкою.

Сіли всі гості за стіл, погостилися, а син бідного встає і каже:

— Слухайте, люди, я розповім вам про службу в армії. Як я служив, то ми садили сад. Старшина дав мені суху яблуню і каже: “Сади, поливай, як прийметься, то буде твоя і ще дістанеш велику нагороду”. Я посадив, поливав, і вона прийнялася. А старшина каже, що мені за неї нічого не належиться, аби я віддав йому ту яблуню. Як ви, люди, кажете — віддати чи не віддати?

Всі, хто був, кричать — не віддавати.

Хлопець відкриває двері, уводить дівчину і говорить:

— Любив змалку, кохав, а тепер віддавати?

— Ні, не віддавати! — кричать люди.

Батьки її як побачили, що донька жива, знепритомніли. Коли прийшли до пам’яті, дуже тішилися. Дозволили, аби хлопець оженився на їх доньці. І з великої радості зробили весілля на ціле село. І мене запросили, аби я могла про це вам оповісти.