Казка про котика та півника

Був собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик, було, йдучи, наказує:

– Ти ж тут нікого не пускай, та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.

– Добре, добре,– каже півник, засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.

Навідала півника лисиця та й надумала його підманути. Підійде під віконце, як котика нема дома, та й підмовляє:

– Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця.

А півник їй:

– То-ток, то-ток, не велів коток!

Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик вийшов на здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник: “Піду-но я трошки поклюю, ніхто мене не зобачить, то й котикові не скаже”.

Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:

Котику-братику,
несе мене лиска
по каменю-мосту
на своєму хвосту.
Порятуй мене!

Котик поки почув, поки завернувся (далеко був), то вже й опізнився лиску доганяти. Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку та писану тайстру та й пішов до лисиччиної хатки.

А в лисиці було чотири дочки та один син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти, щоб то вже, як вернеться, зарізати його та обпатрати.

– Глядіть же,– наказала,– нікого не пускайте.

Та й пішла.

А котик підійшов під вікно та й заграв ще й приспівує:

Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко ще й Пилипок.
Вийди, лисе, подивися:
чи хороше граю!

От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших:

– Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так хороше грає.

Тільки що вийшла, а котик її – цок в лобок та в писану тайстру! А сам знов грає.

А котик підійшов під вікно та й заграв ще й приспівує:

Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко ще й Пилипок.
Вийди, лисе, подивися:
чи хороше граю!

Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту – цок у лобок та в писану тайстру. Так усіх чотирьох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок – не вертаються.

– Піду-но,– каже,– позаганяю, а то мати прийде, битиме.

Та й вийшов з хати. От котик і його – цок в лобок та в писану тайстру! А потім почепив тайстру на сухій вербі, сам – у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони вдвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, а самі втекли додому.

Та вже потім півник довіку слухав котика.

Анімований аудіозапис української народної казки “Казка про котика та півника”

Анімований аудіозапис української народної казки “Казка про котика та півника”