Казка про козака і гадюку-царівну

Колись у давні часи ні поїздів, ні машин, ні літаків не було. Лише кіньми вигравав той, хто їх мав.

Подарував тато своєму синові-одинакові коня й послав у козаки. Став він там добрим вершником. Одного разу сам гетьман викликав його до себе і з важливим листом послав у далекий край.

Їхав він темними лісами і заблудив. Уже три дні блукає, але ні дороги не знаходить, ні живої людини не зустрічає. Кінь голодний, він голодний і рятунок мусить сам шукати. Їде далі. Дивиться — на галявині скирта з сіном.

«Ну, — думає, — хоч коня покормлю».

Кінь раз вкусив сіна — скирта зайнялася, горить. Відганяє він коня, а на скирті щось кричить людським голосом:

— Козаче, врятуй мене, бо спечуся!

Дивиться, а зі скирти повзе довжелезна гадюка. Думав тікати, але передумав.

— Як тебе рятувати, коли вогонь?

— Подай шаблю, я по шаблі спущусь.

Скочив козак на коня, подав шаблю, гадина спустилася і сіла йому на плече.

— Слухай, козаче, куди ти їдеш?

— Їду туди і туди.

— Ой, козаче, не в той бік ти заїхав. Ти вже в іншому краю. Їдь зі мною, куди я тобі скажу.

— Добре, поїду.

В’їжджають вони в якесь ніби місто і не місто. Будинки, вулиці є, а води і людей нема — лише каміння.

Питає гадюка:

— Козаче, ти хочеш жити?

— Не лише хочу, а й мушу, бо я ще наказ не виконав.

— Як три ночі витерпиш тяжкі муки і не заговориш — велике щастя тебе чекає. Буде приходити сюди всяка нечисть, будуть тебе катувати, на вогні пекти. Твій отаман, друзі-козаки, тато, мама прийдуть, але то буде омана. Маєш все перенести і не обізватися. Коли заговориш — каменем станеш. А я мушу від тебе щезнути.

Поки він усе, що почув, обміркував, гадюка зникла між камінням. Ночує козак першу ніч. Рівно о дванадцятій годині пробуджується від болю. Стоїть над ним дванадцять чортів, б’ють-катують і питають:

— Чого ти сюди прийшов?

Він терпить і — ані слова. Били, били, точили з нього кров, поки когути не запіяли. Як запіяли, чорти повтікали. Подивився на своє тіло, а йому нічого не бракує — нема ні ран, ні синців, і не болить нічого.

«Ей, — думає, — то лише мені здається, що б’ють».

Прилітають вони другої ночі.

— Будеш говорити чи ні?

Він мовчить.

— Чекай, на цей раз обізвешся!

Кладуть вогонь, беруть його за руки-ноги, припікають на вогні, один кігтями відкриває рот, але він не говорить. Кидають козака у вогонь, і він мучається, поки північ не минула. Приходить до пам’яті, а вогню нема, і він не обпечений.

Третьої ночі бачить він свого отамана і все козацьке військо. Отаман кидається на нього з дротяною нагайкою:

— Ах ти, сучий сину, ми тебе стільки шукали, а ти тут?! Де ти документ дів?!

Хотів козак крикнути: «Отамане, тут документ!» — але стримався. Тлумили його, козацький суд вчинили, але він не обізвався. Бачить: йдуть батько, мати, брат, сестра. І всі — до нього:

— Де ти був? Вже п’ять років ми тебе не бачили. Хоч слово промов до нас.

Стиснулося козацьке серце, вже слово на язиці, але ні, не можна. Ні до кого слова не промовив.

Враз стають рідні й козаки чортами і так б’ють, що аж дрантя з нього летить. Чує — когут піє. Нараз все зникає і стає тихо. Нічого не болить його, і козак встає на ноги. Аж зачудувався. Ніде ні камінчика немає, а навколо розкинулося місто все у квітучих садах. Головною вулицею йдуть до нього козаки, коня ведуть, а дівчата пісень співають. Попереду така вродлива дівчина, що ні в казці розказати, ні пером описати. Каже йому:

— Козаче, вже три доби минуло, можеш говорити. Я та гадина, що ти врятував. Це місто було зачароване. Врятувати його міг лише той, хто три ночі переночує і слова не промовить. Ти наш рятівник, і я виходжу за тебе заміж. Будемо разом жити.

— Ні, царівно, не можу женитися на тобі. Я — козак, і ще наказу не виконав. Покажи мені дорогу, най їду.

— При чім тут наказ, як ти царем будеш? Залишайся.

— Ні, не може так бути. Козак без своїх друзів не може женитися.

Сідлає коня і їде далі. Виконав наказ, розповів гетьману про всі свої пригоди і запросив на весілля.

Гетьман збирає три тисячі війська і їде козака женити. Зіграли велике весілля. Козаки познайомилися там з багатьма дівчатами і пізніше за жінок брали. Кажуть, що всі дуже добре живуть і хліб жують.

Аудіозапис української народної казки “Казка про козака і гадюку-царівну” (початок казки на 8:45 хвилині, кінець 13:35 хвилина)