Казка про сирітку Марію, злу мачуху та її доньку

Десь-колись жили собі чоловік і жінка. Була в них дівчинка Марійка. Але в молодому віці мати захворіла, полежала трохи та й умерла. Через рік Марійчин батько оженився другий раз — привів до хати мачуху з донькою.

Мачуха дуже не любила пасербицю Марійку, знущалася над нею. Не любила вона і чоловіка. Марійчин батько не зміг того винести, захворів і вмер. Тепер уже знущалася над Марійкою і мачуха, і мачушина донька. Нарешті настав такий день, що мачуха каже:

— Досить тобі мій хліб їсти! Іди шукати якоїсь служби.

І прогнали Марійку з дому.

Марійка пішла. Зайшла вона в темний ліс. Застала її в лісі ніч. Іде вона та й іде, бачить — світло. Пішла на світло — зайшла до лісової хатини. А в тій хатині сидить дідусь з довгою бородою. Привіталася з ним Марійка, а старий питає:

— Куди ти, дівчино, й звідки?

Марійка каже:

— Прогнала мене мачуха з дому та й мушу собі служби шукати.

— Лишайся в мене, будеш пасти бичка.

— Добре, дідусю.

Переночувала дівчина, поснідала та й другого дня виганяє з стайні бичка на пашу.

А дідусь каже:

— Ходи-но, Марійко, сюди, най я на одвірку закарбую, яка ти завелика.

Зміряв дідусь її зріст, і Марійка вигнала бичка пасти. Пригнала його над широке море. Тут бичок хотів утекти від неї: підхопив ноги під себе, знявся в повітря, але Марійка встигла схопитися за хвіст і теж перелетіла море.

Вже вона того бичка не спускала з очей. Зняла з себе крайку, взяла його на крайку та й так пасла. Бичок пасеться. А там самі квіти. Яку квіточку бичок укусить, таку саму квіточку Марійка зриває і кладе у вінок.

Сплела вінок, поклала бичкові на роги, співає. А ввечері бичок скрижувався, вкляк перед нею на коліна та й каже, аби вона сіла на нього.

Сіла вона на бичка, бичок вже не перелітав, а переплив море, довіз її до дідового подвір’я.

Вийшов дідусь з хати, зняв вінок з бикових рогів і говорить:

— Чесна ти робітниця й добра дитина. Заганяй бичка, вечеряй і лягай спати.

Повечеряла вона, переночувала нічку, а другого дня дідусь каже йти до одвірка міряється. Змірялася й очам своїм не вірить, що вона зробилася дорослою дівчиною, каже:

— Не може такого бути!

А дід сміється:

— В мене все може бути. Ти служила не день, а рік. Тепер я хочу заплатити тобі за чесну службу.

Приводить дідусь вродливого молодця, впрягає коні в бричку, насипає в мішки золота, накладає багато речей дорогих і обох відправляє до села.

Їде Марійка з хлопцем, доїжджають до рідного двору, а когут вискочив на пліт та й кукурікає:

Кукуріку! Кукурія!
Вернулася дуже прекрасна
І дуже багата
З мужем вродливим
Наша Марія!

Вибігла мачуха з донькою. Очам не вірять, що Марійка така багата. Марійка купує хату, рихтується до весілля, а мачуха випитує, як і де пасербиці таке щастя впеклося. Марійка розказала.

Мачуха тут же посилає свою доньку до лісу.

Марійка віддається, а мачушина донька до лісу ходить. Ходила вона, ходила та й знайшла ту хатину. Ввійшла, але навіть не привіталася. Питається дід, чого вона заплила до нього.

— Прийшла найматися на службу, — каже.

— Добре. Вечеряй, а завтра поженеш бичка пасти.

Повечеряла вона, переночувала ніч, а раненько дід будить її:

— Пора, — каже. — Коли будеш добре пасти бичка, то я тебе нагороджу.

Випускає дід бичка. Бичок фукає, рогами відганяє її, а вона б ‘є його, чим видить. Пригнала на море. Бичок знявся в повітря та й перелетів за море, а вона лишилася на цім березі.

Збирала вона цілий день квіти, плела з будь-яких квітів будь-який вінок, дочекалася вечора. Ввечері бичок перепливає море. Хоче вона до бичка доступитися — покласти вінок на роги, а бичок не пускає до себе, хоче бити. Несе вона вінок у руках. Підійшла до хатини, а дідусь каже:

— Кидай той вінок, кидай на смітник! Ти мала принести щастя своє в інакшому вінку!

Кинула вона вінок, а тут звіявся вітер, ухопив мачушину доньку та й поніс попід небеса додому. Мачуха, як побачила, що дочка її литить у повітрі, та й умерла зі страху.

А Марійка з чоловіком добре жили й поживали. Ще досі живуть і хліб жують.

Аудіозапис української народної казки “Казка про сирітку Марію, злу мачуху та її доньку” (кінець казки на 5:10 хвилині)