Казка про те, як піп став конем

Жив піп, їв білий хліб, і здалося йому, що хліб зачорний. Довідався, що в його краю живе такий чарівник, який може зробити все, що душа забагне. Збирається піп до чарівника з просьбою, аби зробив так, щоб він їв ще біліший хліб, як тепер має.

Йде піп день, йде два — тут ночує і там ночує, аж на третій день зустрічає старенького дідуся.

— Добрий день!

— Добрий день!

— Куди, отче, йдете?

— Йду випитувати такого чарівника, аби міг мені зробити ще біліший хліб, як я маю.

— Я є той самий чарівник, котрого ви шукаєте.

Розпитує попа, звідки він. Сидять собі й розмовляють. Аж іде з лісу господар. Везе дрова такою худою шкапою, що аж вітер нею колише.

Питає чарівник:

— Чого ви, господарю, так мучите коня? Бачите — він не годен уже важке тягати — старий, худий, слабий. Не мучте його, а впрягайте оцього коня. Він повезе вдвоє більше, як ваш.

Не встиг чарівник ці слова вимовити, як з попа зробився кінь. Випрягає господар свою шкапину, випускає на пашу, а впрягає молодого, ситого коня.

Каже чарівник:

— Оріть ним, сійте, возіть сіно, дрова і годуйте самою соломою. І лише відтепер за рік дасте йому їсти сіна або конюшини й приженете на це саме місце.

Минає рік. Господар приганяє коня туди, звідки взяв. Чарівник тут як тут. Оглянув коня з усіх боків і каже:

— Він ще нехудий. Беріть ще на рік, годуйте лише соломою, а як будете гнати сюди, то дайте йому сіна.

Через рік пригнав господар коня на роздоріжжя. Подякував красно чарівникові, забрав свого коня — що й не впізнав, так відпасся — і поїхав додому. А чарівник сів верхи на попа, приїхав до його двору, загнав вночі під возівню й пішов.

Вранці вийшла попадя за дровами, бачить — незнайомий кінь припнутий. Набирає вона дров, а піп-кінь жінку впізнав і нагнувся до неї: хотів на вухо шепнути, аби якось вирятувала його. Їмость подумала, що кінь хоче її вкусити. Як мала в руці поліно, як вдарила рубанцем і вибила йому око.

І хліба білішого піп не знайшов і око втратив.

І на цьому кінець.