Казка про царівну, що мала місяць, звізди й сонце на тілі

Жила собі в лісі бідна вдова з сином Іваном. Вдова служила у багача — він їй нічого не платив; став її син Іван на багача працювати — теж не платив. Але одного дня хлопець каже багачеві:

— Розрахуйтеся зі мною, бо я йду ліпшої роботи шукати.

Багач говорить:

— Де ти, дурню, ліпшу роботу знайдеш?

Але Іван багача не слухав. Каже багач:

— У мене льоха народила сімнадцятеро поросят. Всі пацята ссуть маму, а сімнадцяте не має цицьки. Я тобі дам сімнадцяте порося.

— Та добро псові муха, ніж кийом поза вуха! Давайте.

Дав йому багач льошку. Та льошка виросла и народила шестеро золотошерстих поросят. Тепер хлопець не йшов нікуди служити, лишень щодня виганяв пасти пацята з льохою в ліс. А той ліс тягнувся понад ріку аж до столиці. У столиці жив цар, що мав дуже вродливу доньку. Її хотіли сватати королевичі, царевичі, але вона кожному говорила так:

— Хто вгадає, які знаки на моєму тілі, за того вийду заміж.

Пробували вони вгадувати, але ніхто не вгадав. Один королевич аж п’ять разів їздив угадувати, та царівну не міг засватати. Їхав той королевич шостий раз; їхав через ліс і зустрів свинопаса Івана. Спитався, чи не знає Іван, які знаки має царівна на тілі.

Поїхав королевич, а Іванові самому цікаво знати, що то за знаки? Додивився він, що царівна приїжджає до річки купатися. Вона купалася, а Іван пригнав туди свої свині. Царівна побачила, що свині в Івана золоті, та й підходить ближче, чи не продав би він золоте порося.

— Хлопче, — питає, — що ти хочеш за свої свині?

А Іван вдає з себе дурного — завірив очі й каже:

— Нічого не хочу.

Стала його царівна просити, аби хоч одне порося продав. Іван подумав і каже:

— Хочу, аби ти скинула сорочку по пояс.

Вона подумала й говорить:

— Добре. Ходи за корч і я скину.

Пішли за корч, і вона підсунула один рукав — Іван подивився. Тоді він каже:

— Я тобі дам і друге порося, але підсунь ще й другий рукав.

Вона підсунула й другий рукав — Іван подивився.

Царівна взяла двоє золотих поросят і поїхала до палацу, а хлопець погнав решту додому. Приганяє, а мама:

— Іване, а де ще двоє поросят?

— Вовк узяв.

Йой, мама взяла ожіг та й так б’є Івана!

— Ну, що ти пас у лісі?

— Я вовка боявся і виліз на дуба. А якби вовк мене з’їв, то би всі поросята поїв, а так я хоч четверо врятував: одне — поклав на одне плече, а друге — на друге, одне — в пазуху, друге — в пазуху, а тих двоє не було де сховати та й вовк узяв.

Мати перестала Івана бити.

Другого дня жене він поросята в ліс, а королевич знов їде відгадувати, які знаки має царівна. Питає його:

— Хлопче, ти тут близько живеш від столичного міста. Чи не сказав би, які знаки має на тілі найясніша царівна?

— Чому би не сказав? Скажу.

— А що вона має?

— А що ви мені дасте?

— Бачиш, який мій циліндр великий? Даю тобі два циліндри грошей.

— Згода. Але наперед дайте.

Той розв’язує торбу, відміряв один циліндр грошей, відміряв другий, ще пригорщу докинув і питає:

— Ну, які знаки?

— Найясніша царівна має місяць, сонце і звізди на своїм тілі.

Ох, той з такою радістю поїхав!

Приїжджає, а там уже повен палац сватачів і всі вгадують. Королевич не може дочекатися, поки його черга дійде. Нарешті голоситься:

— Найясніша царівна має місяць, звізди й сонце на своїм тілі.

Вона каже:

— Правильно. Але де саме?

Що робити? Вертається королевич шукати хлопця, а хлопця нема. Іван приніс гроші додому та й висипає мамі:

— Мамо, це вам за одне порося, а це за друге.

— Йой, сину, а ти чому всі поросята не попродав!

— Та ви за двоє так били, а за всі були би-сте дух з мене виперли. — Віддав мамі дві купи грошей, а пригорщу бере собі. Каже:

— Йду якесь вбрання купити.

Пішов до міста, файно викупався, вбрався і йде до найяснішої царівни. Сидить вона у золотому кріслі, а поруч стоїть цар. Подивився цар на Івана й питає:

— А що ти скажеш?

— Найясніша царівна має на правій руці сонце, а на лівій — місяць і звізди.

Вгадав — уже її чоловік. Заручуються, а цар доньці дорікає:

— Донечко, що ти зробила? Вгадав королевич, що ти маєш на тілі, — було згоджуватися на життя з ним.

— Я його не люблю та й не хочу з ним жити. А з цим буду.

Але тут прибігає королевич, який сім разів сватався, й падає цареві в ноги, що хоче його зятем бути. Цар теж королевича хоче, бо той багатий. Каже:

— То ще не кінець. У спальні є три ліжка. На одному спати будеш ти, Іване, на другому, посередині,— царівна, а на третьому — королевич. Д’ кому з вас царівна прийде вночі, того вона буде до кінця віка.

— Добре.

До вечора ще далеко — йде Іван у місто. Накупив собі цукерок та й хрустає. Зустрів його королевич, питає:

— Ти що їж?

— Їм сливки з кістками. Вечеряти нам дадуть, то я тепер нічого не хочу, лише сливок, аби вночі добрий настрій був.

— Ти скільки з’їв сливок?

— Купив півкошика в жінки на базарі та й з’їв, а тепер ще випив дві гальби пива та й досить з мене.

— Коли ти з’їв півкошика сливок і випив дві гальби пива, то я з’їм кошик сливок і вип’ю три гальби пива.

Наївся королевич, напився. А Іван їв цукерки, ще з’їв вечерю, і йому добре. Полягали спати. Прийшла царівна, лягла на ліжко біля королевича, а тому світ немилий — стогне-мучиться цілу ніч, перекидається з боку на бік на ліжку, а хлопець теж вдає, ніби йому недобре, а сам сміється. До ранку королевич так мався, що й не розказати.

Ранесенько приходить цар подивитися, а його донька твердим сном спить коло Івана на ліжку. Невдоволений цар розбудив доньку й каже:

— То ще не все! Хто купить для царівни дорожчий дарунок на весілля, той буде моїм зятем.

Побіг королевич у місто, купив золоту клітку і золотого пташка, приніс до палацу, накрив капелюхом, а сам пішов до царя:

— Царю, для найяснішої царівни я купив золоту клітку і золотого пташка, що дуже файно щебече. Дарунок стоїть у покою під моїм капелюхом.

А Іван не мав грошей дарунок купувати. Побачив, що бігла миша по спальні, та й зловив її. Поки королевич ходив до царя, він з-під капелюха дарунок узяв, а на те місце поклав мишу.

Цар, цариця, царівна, всі міністри йдуть дивитися на дарунок. Цар підняв капелюх, а мишка втекла!.. Ой пішов королевич суньголовою з палацу. А Іван приходить, приносить золоту клітку із золотим пташком і подає цареві в руки. Цар задоволено посміхнувся, й тоді всі сказали:

— Згодні на весілля.

Цар зробив весілля, повінував царівну та Івана. І вони добре жили, статкували, любили й шанували одне одного.

Аудіозапис української народної казки “Казка про царівну, що мала місяць, звізди й сонце на тілі ” (початок казки на 26:11 хвилині)