Кінь, пес, кіт і півень

У одного господаря був старий кінь. Такий вже старий, що не міг вже нічого робити. Не захотів господар тримати старого коня. За що було його годувати? От і вирішив прогнати. Так і зробив.

Іде старий кінь дорогою, подибує пса, який теж ледве лапками перебирає. Пес той дуже старий. Питає його кінь:

— Куди йдеш, песику?

— Поки був молодий, — відповідає пес, — служив, добре, гавкав, охороняв маєток, то господар тримав мене, годував. А тепер я старий став, нічого не можу робити, то він і вигнав мене. То я і йду, куди очі дивляться. А ти куди йдеш? — питає пес.

— Мене також, — відповідає кінь, — мій господар вигнав. Заким був молодий, здоровий, добре робив, орав, возив його, то він і тримав мене. А тепер я старий став, нічого не можу робити, то він і вигнав мене. І ось іду, куди очі дивляться. А куди ти йдеш? — питає пес.

— Мене теж мій господар вигнав. Доки був молодий, здоровий, добре робив, орав, возив його, то він і тримав мене, а тепер я вже старий, робити не годен, то він і прогнав мене. Давай підемо разом.

Пішли собі кінь з псом дорогою, розповідаючи один одному про свою біду. Коли це зустрічають кітку, яка сиділа й дуже плакала. Вони зупинились, і кінь питає:

— Що ж з тобою, кішечко?

— Така в мене біда велика. Поки була молода, гарна, ловила мишей, то всі мене любили в домі, шанували, добре годували. А тепер, коли я стала стара, негарна, вже й мишей не годна ловити, то мене й вигнали.

— Не журись, кішечко, — каже кінь, — в нас таке ж саме нещастя. Підемо з нами, разом легше буде.

Ідуть тепер вони разом далі. Дуже змучилися, вже і їсти хочуть. Аж раптом біля лісу зустріли півня, який гордо йшов їм назустріч. Перепинив його кінь і розпитав, чого він так далеко зайшов від села. А півень відповів:

— Та біда в мене велика. Поки був молодий, веселий, бігав по дворі, жартував з курочками, рано будив господарів, то й тримали мене в дворі. А тепер став я старий, нічого не можу робити, навіть курочки не дивились на мене, тікають, то господар і прогнав мене. То хоч ви не залишайте мене одного, візьміть з собою.

Взяли півника. Пішли вони всі четверо далі. Якраз ніч застала їх у лісі. Почали вони шукати, де б можна переночувати. І раптом побачили вогник. Зраділи. На цей вогник і пішли гуртом. Перед хатиною зупинилися. Заглянули в вікно — всі так і повідскакували злякані. Побачили, що в хаті за столом сиділи й ділили свою здобич страшні ненажерливі розбійники. Вони там щось кричали, сміялися, потім вечеряли й полягали спати. Ранесенько повставали й пішли в ліс.

Кінь зі своїми приятелями почали думати, що їм зробити, аби прогнати цих страшних розбійників з хатини, бо скоро буде зима, а їм нема де жити. Вдень були вони в хатині, але розбійники не приходили. Видно, що розбійники з’являються тут лише вночі.

Коли зайшло сонце і розбійники мали прийти ночувати, кінь порозставляв своїх приятелів по місцях: кіт ліг на піч, пес — коло порога, півень сів над дверима, а кінь ліг під деревом на подвір’ї.

Десь опівночі зчинився шум, крик. То поверталися страшні розбійники. Найстарший розбійник посилає одного зі своїх, аби той засвітив свічку. Зайшов він до хати. Лише простягнув руку, аби взяти сірник з комина, а кішка лап за руку, до крові подряпала. Розбійник з переляку закричав і почав тікати. Тільки вихопився за поріг, а пес кинувся за ним і покусав ноги. Ледве вирвався надвір, а тут ще кінь копитами у плечі, у плечі. Тут півень як закукурікав, аж всі розбійники перелякалися.

Прибіг він, переляканий, до розбійник:

— Йой, яке там страшне є! Більше туди не піду. Лише я простягнув руку за сірником, а мене щось ножами, ножами по руці. Я почав тікати, а він таки за мною і ще кавалок литки відрізав, надворі мене здогонив і обухами сокир у плечі, у плечі, а там ще якийсь кричав: «Лови його, лови, давай сюди!» Я ледве звідти живий утік.

Не хотів старший розбійник вірити цьому, але до хатини побоявся йти.

Аж другої ночі пішов сам до хати, бо думав, що там уже нікого нема. Довго чекали його розбійники, аж нарешті ледве ноги притягнув звідти. Більше розбійники не приходили до лісової хатини, боялися.

Так кінь, пес, півень і кішка прогнали розбійників з хатини, а самі залишилися там жити. Хатина і понині стоїть у тому лісі, де живуть кінь, пес, півень і кішка мирно, дружно і без сварок.

Аудіозапис української народної казки “Кінь, пес, кіт і півень” (початок казки на 24:47 хвилині, кінець на 29:15 хвилині)