Кума Cмерть

У сім’ї одного бідного чоловіка народилася перша дитина. Ходив він по селі і не міг найти кума, бо був дуже бідний. Усі знали, що він не має що дати їсти, і не хотіли йти до нього за кумів. Дитина лежить не хрещена, а мати через це не має права вийти з хати. Навіть до криниці за водою не має права вийти. Вона знов посилає чоловіка:

— Іди шукай кумів.

Він знов ходив по селі, питав, просив, і ніхто не хотів іти.

Вертається він додому і здибає якусь чужу бабу. Та баба питає:

— Куди ти ходив?

— Ходив шукати когось у куми. І не знайшов.

— Іди додому і кажи жінці, най пополоче і висушить пелюшки. Я зараз буду в тебе.

Жінка пополокала пелюшки, висушила їх і чекає. Приходи та баба.

— Все готово?

— Готове.

— Давай дитину.

Замотує мати дитину в пелюшки і дає кумі. І понесла кума дитину до попа хрестити.

А чоловік з жінкою дома говорять: “Як прийде кума з церкви, що їй дати на обід? У нас лиш трошки муки в хвостику мішка”. Посилає жінка чоловіка до сусіди, і сусіда дав кілограм кукурудзяної муки. “Ти маєш мені за це відробити”, — каже.

Зварила хазяйка мамалиґу, а тут і кума з дитиною приходить. Сідають за стіл, починають обідати і питає кума:

— Куме, ви знаєте, що я за одна?

— Ви — кума.

— Я — кума, але я — Смерть. Та не бійтеся мене. Я вам допоможу і ви будете багаті. Я зроблю з вас першого дохторя. Підете до сусіди, у нього хворий хлопчик. Як прийдете і побачите мене на ногах того хлопчика, то скажіть, най скупають його в теплій воді і все буде добре. І ми ще багато будемо ходити по слабих. Як я буду сидіти в ногах слабого, то це значить, що він буде жити. Беріться його лікувати. А як побачите, що я сиджу в головах, то знайте, що він не буде жити, і зразу кажіть людям, най готують дошки на труну. І як я буду сидіти коло якого слабого, то лиш ви мене будете бачити, більш ніхто.

Пішов чоловік до сусіди, у якого був хворий хлопчик. Зайшов, подивився, а Смерть, його кума, в ногах слабого сидить. Він каже батькам хлопчика:

— Загрійте купіль, обмийте його, і він встане.

Вони так і зробили, і хлопчик поправився.

«Лікар» пішов додому. А за ним іде вилікуваного хлопчика тато і несе плату — муку, м’ясо, гроші.

— За що це ви мені принесли?

— За те, що вилікували мого хлопчика.

І прийняв чоловік плату.

Зачув він, що десь далі хворіла жінка. Його ніхто не кликав, він сам пішов туди. Дивиться, кума в ногах слабої. “Дайте їй теплого і зробіть купіль. І вона видужає”. Так і було, слаба встала. Той чоловік теж добре заплатив йому.

На третій день чує він, що захворів оден чоловік. Іде наш «лікар» і туди. Дивиться — Смерть в головах сидить.

— Шукайте дошки, бо помре, — сказав він і пішов.

А слабий умер.

Далі він уже не ходив сам до слабих, його кликали. І куди він не приходив, скрізь сиділа кума. Як сиділа в ногах, він «лікував» слабого, як у головах, — казав, що помре. Люди добре платили йому, і він дуже розбагатів.

І захворіла дочка у царя. Сказали цареві, що є такий лікар. Присилає цар карету і дванадцять козаків на конях.

— Тут живе лікар?

А він злякався та й каже:

— Я не лікар.

— Нам сказали, щоб ми тебе живого привезли до царя.

Сідає він у карету і їде до царя. Привезли його. Як побачив він, що така велика варта стоїть з оголеними шаблями, то подумав: «Тут я пропав, бо тут моя кума не пройде. А без неї я нічого не вартий».

Кажуть цареві:

— Приїхав той лікар.

— Підніміть шаблі, най він зайде.

Підняли козаки шаблі, і він зайшов. І прийшов у палац до царя.

— Ви лікар?

— Я не лікар. Мене обрали лікарем.

— У мене хвора дочка. Три роки лікую і не можу вилікувати.

— Де вона лежить?

— У сусідній кімнаті, — каже цар.

Зайшов він у кімнату, а там стіни такі світлі, що від них видно, як у день. Хвора лежить на ліжку. Він подивився — кума в ногах!

— Зробіть ванну з рум’янку, — каже він цареві, — скупайте хвору, і вона встане.

Скупали — і царівна одужала. Убралася вона і помаленьку вийшла в сад гуляти.

— Чим тебе нагородити? — питає цар “лікаря”.

— Нічим, мені нічого не треба.

— Я дам тобі половину держави.

— Мені не треба, бо я неграмотний.

— Я дам тобі карету золота.

— Як дасте золото, то добре.

Насипали йому карету золота. Наказує цар тим козакам:

— Відвезіть його туди, де взяли. І не залишайте по дорозі карету, а то бандити пограбують його. Як завезете, то візьміть розписку, щоб я знав, що ви довезли його щасливо.

Їдуть вони через ліс, а в тім лісі якась хата і в ній світиться. Він каже:

— Станьте.

— Куди ти хочеш іти? — питають козаки.

— До тої хати.

— А як там бандити? І тебе вб’ють? Що ми тоді будем казати цареві?

— Пустіть, не вб’ють.

Заходи він до тої хати, а козаки зосталися надворі. Зайшов, а там його кума. У хаті повно засвічених свічок. Одна лиш загорілася, другі до половини згоріли, треті догорають зовсім.

— Чого ви, куме, сюди прийшли? — питає Смерть.

— Бо я розбагатів, о!

І показав, що розбагатів по саму шию.

— Не треба було вам, куме, сюди приходити.

— Я прийшов сюди, бо хочу все знати. Скажіть мені, чого ці свічки тут горять?

— Куме, я б хотіла, щоб ви про це не знали.

— Розкажіть мені, що значать свічки, котрі лиш засвітилися?

— Це на світ народилися нові люди.

— А ті, що до половини догоріли?

— Це люди половину віку прожили.

— А ті, що догорають?

— Тим людям вік кінчається.

— Тепер, кумо, покажіть мені, котра свічка моя.

— Я не хотіла, куме, казати, але як ви так хочете, то скажу. Ідіть додому і шукайте дошки — ваша свічка догорає.

Приїхав він додому. Та йде до коваля і замовляє колиску на пружині. Коваль зробив ту колиску, приносить, а він уже слабий.

— Забийте, — каже, — у стелю кілок і почепіть колиску на нього. А мене покладіть у колиску.

Поклали хворого в колиску, він розплатився з ковалем, і той пішов.

Лежить слабий у колисці і бачить — іде Смерть, кума його. Заходи у хату та й іде просто до його голови. А колиска на пружині. Він торкнув ногою, колиска повернулася, і баба лишилася в ногах. Іде баба від ніг до голови, а він знов ногою торкнув, колиска повернулася, і баба знов лишилася в ногах. Іде баба знов від ніг до голови, а він знов ногою торкнув, але баба вхопилася за колиску і перебирає руками, підступає до голови. Він хотів ще раз повернути колиску, але вже не зміг. А Смерть йому:

— Куме, крути-не крути, а мусиш умерти.

Аудіозапис української народної казки “Кума Cмерть”