Лебідь, щука, рак

Плавав лебідь на воді понад берегом; зігнувши шию, дивився у воду. Пливла повз щука, зупинилась і питає:

— Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає?

— А навіщо тобі знать?

— Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом задихаюся без свіжого повітря.

— Я на зиму лечу звідси в теплий край та й живу там до весни.

— Візьми і мене з собою! — сказала щука.

— А чого ж, про мене — все одно, хочеш — так подамось разом, веселіш буде.

Почув їхню розмову рак і каже:

— Візьміть і мене!

— Ну так що ж, хочеш — вирушай і ти з нами; гуртом веселіше буде; діждемо осені, я вам тоді скажу, коли летіти.

Лебідь бач, думав, що як вони плавають у воді, то вміють і в повітрі літать.

Минуло літо, настала осінь, лебідь і каже:

— Ну, пора летіти у вирій, збирайтеся на завтра, після обіду рушимо в дорогу.

Щука сказала ракові. Рак подумав і каже:

— А як же ми, сестро, будемо на сухопутті жить без їжі? Давай візьмемо з собою на доро­гу харчів, щоб нам вистачило до теплого краю.

— А як же ми візьмемо? — спитала щука.

— Та давай складемо харчі на візок, упря­жемось в нього і подамось. Запросимо і лебедя за компанію, він нам поможе, втрьох потягнем за собою харчі.

Рак і щука добули воза, насукали з трави посторонків і чекають лебедя. На другий день прилетів лебідь і каже:

— Ну, ви тут готові? А то я вже лечу!

— Готові, готові, тільки ти, будь ласка, по­можи нам віз везти; давай ми всі троє впряже­мось і подамося.

— Добре, чіпляйте посторонка мені за ногу.

Рак прив’язав лебедя за ногу. Свого посто­ронка взяв у клешні, а щука за третього учепи­лася зубами.

— Ну, разом! Рушай!

Рак шарпнув назад, хвостиком замелькав, щука стрілою розігналась у воду, на глибину, а лебідь, замахавши крилами, рвонувсь угору; обірвались усі посторонки, не дали возові ходу.

Хто з них був винен, а хто прав, цього ніхто не знав і судити їх ніхто не став.

Тільки жаби добре насміялись і немало дивувалися, чого рак і щука не за своє діло брались.

Аудіозапис української народної казки “Лебідь, щука, рак”