Головна>
Казки>
Льодяне царство

Льодяне царство

За льодяними горами, за синіми морями жив собі бідний чоловік. І було в нього діточок, як в решеті дірочок, та ще одним більше. Всі дістали якесь ремесло, лише наймолодший Василь не мав свого хліба.

Батько й каже синам:

— Навчіть його якомусь ремеслу, бо пропаде.

Один брат обіцяє вивчити Василька на столяра, другий — на коваля, третій — на кравця. Кожен прихвалює своє ремесло, а Василько відмовляється.

— Я хочу бути лише майстром на тисячу рук, — каже він. — А хліб ваш задарма їсти не буду, піду у світ.

Зібрався хлопець у дорогу. Іде день, два, тиждень і придивляється, як народ бідує.

Прийшов у одну країну, а там люди з голоду вмирають. Спитав у стрічного чоловіка:

— Чому ваша держава така бідна?

— У нас земля нічого не родить, — відповідає чоловік. — Одним кінцем наша держава досягає до льодяного царства. У тому царстві дуже лихий цар. Своїх людей винищив та й до нас добирається. Відчиняє ворота на границі, морози та заметіль до нас жене, і весь урожай пропадає.

Вислухав хлопець і надумав у льодяну країну йти та з лихим царем поборотися. Пішов у той бік, звідки найдужче морозом тягло. По дорозі надибав хатину, в якій сиділа стара жінка.

Зайшов до хати, а жінка питає:

— Як ти сюди потрапив, коли тут і птах не пролітає?

Розказав хлопець, хто він, куди йде. Баба нагодувала його і каже:

— Може, мій син Сонце допоміг би тобі.

Ввечері Сонце додому повернулося таке втомлене, що й заговорити з ним не можна було. І вирішив Василько до ранку чекати. Встав раніше від Сонця, став на порозі і чекає.

Прокинулося й Сонце. Надвір біжить і кричить до парубка:

— Відступися з дороги, бо в мене кожна хвилина дорога.

— Вислухай мене, — просить хлопець. — Я йду в льодяний край, та як мені царя перемогти?

— Спершу заслужи, щоб я тобі допомогло, — відповіло Сонце і по небу побігло.

Пішов Василько далі. Раз лиш чує жалібний голос. Бачить — за горбком білий ведмідь лапу облизує. Злякався хлопець, а ведмідь проговорив:

— Допоможи мені, і я тобі віддячуся. За мною гнався льодяний цар, і я лапу покалічив.

Оглянув Василько лапу ведмедя, видер шматок із сорочки і перев’язав рану. Ведмідь мовив:

— На тебе чекає велика біда. Тут маєш три мої волоски. Як треба буде помочі, потреш їх.

Пішов Василько далі. Ввечері розпалив ватру[1]. Гріється і дрімає. Коли чує голос:

— Щасливий чоловік, що коло вогню спить.

— Щасливий, бо льодяної бороди не має, — озвався другий голос.

Відкрив хлопець очі, а коло нього стоять маленькі чоловічки.

— Чи й ти тікаєш з льодяного царства? — питає один.

— Не тікаю, а хочу льодяного царя знищити, — відповідає Василько. — Лише не знаю, куди мені йти.

— Ми покажемо тобі дорогу, — кажуть чоловічки. — Та спочатку розтопи наші бороди.

Взяв хлопець із ватри головню, приклав до льодяних борід, і вони відпали. Зраділи чоловічки і подарували Василькові свисток.

— Як треба буде нашої помочі, — порадили вони, — свиснеш у цей свисток.

Іде Василько далі. Вийшов на високу, до неба, гору і лізе рачки, щоб зірок головою не зачепити.

Довго ліз Василько, поки дістався до снігової долини. Втомився і згадав про три волоски. Як потер ними, з’явився ведмідь і спитав:

— Що накажеш?

— Понеси в льодяний край.

— Я понесу, але там у десять раз сильніші морози.

— Все одно неси, — наказав Василько і сів на ведмедя.

Чим ближче було до льодяного царя, тим холодніше ставало. Хлопець уже ледве говорив. Тоді згадав про подарований свисток. Подув у нього, і нараз прибігли два маленькі чоловічки.

— Чоловіче добрий, вертайся, бо замерзнеш, — просили вони.

— І не говоріть таке, — відповів Василько. — Ліпше біжіть до Сонця і скажіть йому, що я замерзаю в льодяній країні.

Чоловічки побігли, а ведмідь зігрів Василька своїм тілом і далі несе в льодяний край. Дивиться хлопець — довкола людей заморожених видимо-невидимо. Роздивлявся та й сам замерз і з ведмедя впав.

А чоловічки якраз потрапили до Сонця, коли воно відпочивати йшло. Розказали про Василька, що гине в льодяному царстві і просить допомоги. Сонце подумало і сказало:

— Не смію я із своєї дороги сходити. Але почекайте до ранку, як мені сон скаже.

Що снилося Сонцю, я не знаю. Та вранці воно на годину раніше прокинулося, збігло на льодяну гору, і сталося чудо: сніг і лід розтанули, заморожені люди, звірі, дерева ожили. І Василь прокинувся. Сів на ведмедя й далі до льодяного царя їде.

Але воювати вже не було з ким, льодяний цар загинув від Сонця.