Лисиччина учта

Закликала лисиця журавля в гості до себе. Зварила молочної кашки — дуже смачної — подала на тарілочці.

Дзьобав, дзьобав журавель ту кашку — нічого не вдіє, не захопить своїм дзьобом каші, бо мілка мисочка! А лисичка дивиться та ще й припрошує:

— Їж, голубе, їж мій сусідоньку!

Так ні! Не захопить журавель кашки! Так і не міг поживитися.

— Ну, — каже лисичка, — коли так гордуєш моєю учтою, то треба хоч самій із’їсти, щоб моя праця дармо не пропала!

Та й почала лизати кашку, бо їй же саме добре лизати з мисочки.

Зібрався журавель додому, а сам думає: «Ну, стривай же, голубко!» А лисичці сказав:

— Бувай здорова! Та прошу тебе, приходь до мене завтра на обід!

— Добре, добре! — каже лисичка,— прийду!

Другого дня прибігла лисичка до журавля на обід. Журавель наварив меду, такого доброго-доброго, та й поставив у пляшці з довгою, вузькою шийкою.

Ну, це вже для гості невлад! Лисичка і сяк, і так, і язиком — ніяк не здобуде медку!

— Ну, каже журавель, — щось мій медок усе цілий, треба вже самому випити чи що!.. Та й став пити, засаджуючи свого довгого дзьоба в пляшку. А лисичка тільки дивилася.

Аудіозапис української народної казки “Лисиччина учта”