Лисичка, тиковка, скрипка та капкан
Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку[1]. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.
— Бач, — каже, — реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю! Ухватила її за мотузочок, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.
— Іч, — каже, — ще й проситься! І не просись, бо не пущу! От як тиковка вже набралася води, та й лисичку тягне у воду.
— Бач, яка, — каже, — то просилась, а це жартує. Пусти-бо! Насилу вона од неї вирвалась.
От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі й гуде потихеньку.
— Бач, — каже лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка.
Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.
— Бач, — каже, — які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?
Тільки сіла, а капкан її за хвіст.
— Бач, яке, — каже, — ще й держе!
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
— Дивись, ще, може, і бить буде!
А той чоловік узяв її та й забрав.
Примітки
[1] Тиковка — череп’яна посудина з дуже вузьким горлом.
Аудіозапис української народної казки “Лисичка, тиковка, скрипка та капкан”
Аудіозапис української народної казки “Лисичка, тиковка, скрипка та капкан”
Наші партнери
Вироби ручної роботи для створення затишку у вашому домі
Джерела та збірки:
Текст української народної казки "Лисичка, тиковка, скрипка та капкан" входить до таких джерел та збірок:
- З живого джерела. Українські народні казки в записах, переказах та публікаціях українських письменників. — Київ: "Радянська школа" , 1990.