Магдуся

Старий удівець взяв молоду жінку. Вона дуже не шанувала ні старого чоловіка, ні пасербів-синів, що лишилися від його першої жінки. Коли старий занеміг, то взагалі за нього не дбала. Називалася вона Магда. Каже старий:

— Аби ти знала, Магдо, що коли буду вмирати, то нічого тобі не залишу — все залишиться синам.

А давно весь маєток був на батькові. Коли батько вмирав, то складав тестамент, такий заповіт, що кому лишає.

Але Магда була мудра. Зварила пирогів з маку та й сіла коло старого, щебече, як ластівка:

— Микольцю, їж-їж! Миколайку, їж-їж!

З’їв Микола один пиріг, а то стало йому в грудях та й зачало душити. Він відчув, що смерть приходить, і каже:

— Йди, заклич людей, най зроблю тестамент.

Він хотів синам все записати, бо зрозумів, чого вона його так припрошувала їсти. Пішла Магда, але не квапилася. Нім людей закликала, нім зійшлися люди, посідали, а він уже оглух — заклало вуха, не може й говорити. Питає його сусід:

— Ну, Миколайку, кому лишаєте обійстя?

А Микола мучиться:

— Ой, браття, мак душить!

А вона стоїть збоку та й каже:

— Пишіть Магдусі…

— А худобу кому лишаєте?

— Ой, браття, мак душить!

Сусіди говорять між собою:

— Адіть, як він пусто з нею жив, а тепер усе їй записує, а синам нічого… А поле кому, Миколайчику?

— Ой, браття, мак душить… — сказав тихо-тихо та й умер.

Розходяться свідки, а одна з сусідок каже:

— Все залишив молодій жінці, а рідним синам нічого. І як можна вірити удівцеві?

— Ой, кумо, — каже їй друга, — не вірте удівцеві, як у стрісі горобцеві.

Отак Магдуся виріхтувала всіх.

Аудіозапис української народної казки “Магдуся” (початок казки на 18:33 хвилині, кінець на 20:20 хвилині)