Нетямущий піп

Був такий піп, що не знав, коли свято і не­діля. Але в неділю сів собі на воротях і струже морк­ву, і їсть. Люди ідуть до церкви, він питається:

— Куди ідете, парафіяни?

— До церкви!

— Або сьогодні що?

— Неділя!

Той кинув моркву і побіг до добродійки:

— Добродійко, а сьогодні неділя!

— Або що?

— Бо люди ідуть до церкви!

— Чекай! Зараз порахуємо: в понеділок з плугом виправляли, а в вівторок вийшли, а в середу на ниву вийшли, а в четвер орали, а в п’ятницю воли втратили, а в суботу знайшли і додому прийшли… То сьогодні — неділя!

— Ну, то треба службу Божу правити! Де мій опорат?

Попадя каже:

— Дитину вповила!

— Розповивай! Давай сюди! А де потровіль?

— В садку теля прив’язала!

— Давай сюди!.. А де ж кадильниця?

— Курям пити дала!

— Давай сюди!

І зібрався піп, і пішов до церкви, і править службу Божу. Але нагадав собі, що то він чув межи попами, що якесь свято є — і не знав яке і в який день. І як закінчив службу Божу, і каже:

— Маєте, парафіяни, свято цього тижня!

І мовчить. Але один мужик питається:

— Яке то свято і коли?

— В понеділок. Як не в понеділок, то у вівторок. А як не у вівторок, то в середу або в четвер. А як не в четвер, то в п’ятницю, а не то в суботу буде, — бо неділя далі не пустить.

І мужик питається:

— Яке то свято, добродію?

І піп думає: яке свято, бо забув. Але та церква була стара, дерев’яна, і свиня почала чухатися об стіну, аж ся стіна затрусилася. То староста, який стояв під стіною і крик­нув:

— Алля!

А піп каже:

— Так, так, панове парафіяни! Добре староста каже:

— Ілля! Ілля!