Покараний скупець

Був собі один багач та такий вже скупий, що як було дає жінці борошно на заміс, то за вагою; за вагою дає, за вагою і приймає. От раз жінка спекла хліба, а з діжі виходило семеро хлібів, а восьмий невеличкий буханець. Тут де не взявся старець, просить милостині. Вона взяла та й віддала йому той буханець.

Приїздить багач зі степу.

— А що, - питає, - скільки хлібів спекла?

– Та сім, - каже.

– Брешеш, признайся, ще, мабуть, буханець був?

– Та ні, не було, - каже.

Він уже і бив її, що не робив, а вона клянеться, що тільки семеро хлібів було.

– Ну, - каже багач, - як не признаєшся, то я зараз умру, - та й ліг на лаві.

Побігла вона до сусідів, кличе:

– Ідіть чоловіка на смерть убирати.

Посходились баби, обмили його і вже в домовину поклали. Жінка нахилилась до нього та голосить, а він:

– Признайся, скільки хлібів було?

– Та семеро, чоловіче, семеро, - наче голосячи одрікає вона йому.

– Ну, так іди до попа.

Ось і піп прийшов, читає та править. Вона знову до нього припадає.

– А признайся, - каже, - скільки хлібів було?

– Та семеро, чоловіче, семеро.

– Ну, так несіть до ями.

Понесли вже й на гробки, поставили коло ями, знову вона до нього припадає.

– А признайся, скільки хлібів було?

– Та семеро, чоловіче, семеро.

– Ну, так закопуйте!

Тільки опустили його в яму, а вона тоді:

– Е, обманула, було семеро хлібів, а восьмий буханець.

Він тоді встає. Тут давай піп та люди розпитувати, що воно таке. Вона й розказала. Піп і каже:

– Так йому й слід такого і закопати б!