Попівський наймит

В одній слободі жив піп. Один раз він пішов на базар наймать робітника. Довго ходив по базару, коли це стрічає одного чоловіка та й питає:

— Чи ти наймешся до мене в робітники, на рік?

— Наймусь.

— А скільки ти візьмеш?

— Та я візьму недорого: двадцять карбованців, та тілько з таким договором, щоб один на другого не сердився і не лаявсь, а який із нас розсердиться, то тому одрубать голову.

— Чи так, то й так, — каже піп.

Дає робітнику карбованця завдатку й каже:

— А я тут ще походжу та дещо куплю, а ти йди до мене прямо додому.

Живуть вони тиждень, другий. Дивиться піп, не виконує його робітник свого діла так як слід, що йому робить? Прозьби не слуха, а лаять не можна! А далі піп придумав один намір та й каже попаді:

— Давай пошлем свого робітника в ліс за дрова, там його звірюки з’їдять. Дамо йому поганих волів, щоб не шкода було, як і їх з’їдять звірюки.

Прийшов піп до робітника та й каже йому:

— Запрягай отих сіреньких волів та їдь у ліс по дрова.

А робітник не був роззявою, він чув усю балачку попа з попадею та взяв дістав собі пуд прядива, бочку смоли, зробив собі батіг, причепив його до биндюга, положив на віз, запріг волів та й поїхав у ліс по дрова. Заїхав аж на середину лісу та й давай рубать дрова. Коли це приходять два ведмеді і заходились ловить волів та їсти. Робітник і каже їм:

— Їжте, їжте, будете ви самі тоді везти мій віз.

Нарубав дров, наклав на віз їх так багацько, що ті воли, яких ведмеді поїли, і з місця б не зворухнули. Тоді взяв половив тих ведмедів, запріг їх у віз, а сам виліз на віз та й поганяє їх батогом. Приїхав додому, а піп як побачить, що робітник їде ведмедями, та аж сказився. Робітник взяв, випріг своїх воликів, пустив їх у загін, а сам пішов у хату обідать. Як пішли ж ті волики душить та їсти усю скотину, так за неділю залишилось у загоні одні маслачки. Посилає піп оп’ять свого робітника до поміщика за грошима, а на думці собі, що там його розірвуть злі собаки. Аж ні, цього робітника сплоха не одуриш, бо він, мабуть, заколдований. Він запріг своїх волів, взяв батіг і поїхав править грошей, цілу мірку. Приїжджає до пана в двір, а собаки його й напали; він їх усіх узяв та й повбивав своїм батогом. Уходить до пана в хату та й каже йому:

— Давай, пане, попові гроші!

— Які? — каже пан.

— Та я ж не знаю. Мене послано, так давай, а то тут тобі й смерть.

— Скільки ж тобі грошей?

— Та цілу мірку!

Злякавсь пан, одміряв мірку грошей і оддав. Робітник узяв гроші та й поїхав додому. Приїжджає, а піп стоїть біля воріт сам не свій, ворота одчиняє і головою киває, на думці собі: оце чиста халепа з таким робітником.

Через тиждень піп оп’ять посилає робітника у млин, до чортів, за борошном. Він поїхав. Приїхав до млина, встав із воза і йде в млин. Чорти тут його і оборонили.

— Чого це ти, — кажуть, — сюди притаскався? Ми тебе тут роздеремо, й маслачка не останеться!

Він, недовго думавши, взяв свій батіг, та як зачав чортів перебирать, як зачав… Чорти уже бачать, що лихо, та давай пирять мішки йому на віз. Натаскали такого, що ведмеді тільки, тільки що тягнуть. Він ізліз на віз та й їде додому. Коли це трісь! — поламалась вісь. Він устав із воза, побіг у млин до чортів, піймав одного за роги та й цупить його до воза. Привів і каже:

— Лізь, окаянний, під вісь та держи її, щоб вона не тяглась по землі.

Той чортяка утроє зігнувся, держить, та аж крекче од такого лиха, якого йому і зроду не доводилось бачить.

— Держи, держи, окаянний! — кричить йому з воза попів робітник, а сам потяга своїх волів батогом. Приїхав до двору, а піп ходить у дворі. Робітник і гукає:

— Попе, попе, одчиняй ворота!

Розсердився піп, що й з чортами робітник справився, та й каже:

— Хай тобі біс!

— Та біс не гуля, він держить вісь, — каже робітник.

Нічого робить попові, треба одчинять ворота. У’їхав робітник у двір, поскидав мішки в коморку, та тоді взяв свій батіг, та як опере того чорта! Чорт, сердешний, дременув додому, тільки пил схвативсь. Живуть вони місяць, живуть півтора, коли це піп з попадею задумали втекти од робітника. Взяв піп два мішки, наклав в один сухарів, а в другий ризи, книжки та ще дещо і налагодив у дорогу. Проти того дня, що їм саме тікать, піп розговорився з попадею про тікання, а робітник тоді саме лежав на лаві та й чує їх балачку. Почув він, що вони вже сплять, та узяв укрив свою постіль рядном, так мов він там сам спить, а сам пішов та висипав сухарі із мішка, уліз у мішок і зав’язався. Устав піп, подивився, що робітник не ворушиться, та й будить попадю:

— Вставай, та будем скоріше тікати.

Попадя встала. Вийшли потихеньку надвір, піп ухватив той мішок, що був з сухарями, а попадя той, що з книгами тощо, та й подались і не оглядаються. Біжать, та й біжать, і вже далеко забігли. Коли це слухають, мов щось гукає. Вони тоді ще швидше подались. Уже попадя так уморилась, що аж ногами плута, а ще таки тіка. Біжать та й біжать; коли це річка, хоч не дуже глибока, так широка. Стали вони переходить через ту річку, а робітник сидить у мішку та й каже:

— Гляди, попе, мене не замочи!

А піп з переляку не розібрав, де воно балака, та як побіжить, що скажений, та незчувсь, коли й на березі опинивсь. А робітник і кричить йому:

— Та не дуже біжи, а то й мене впустиш!

Піп тоді очманів та й стоїть, а попадя тільки дивиться на нього. Думав, думав піп та й каже:

— Хіба і ти тут?

А робітник прорізав мішок ножиком, вискочив та й каже:

— А ви думали так од мене і втекти! Ні, мене не проведете!

Наступає ніч.

— Де ж тепер будем спать? — каже піп.

— А отут, на березі, — каже робітник.

— Про мене, хоч і тут, — каже піп. — Тілько ти лягай од берега, попадя всередині, а я аж скраю, од гори.

Послались ото лягать спать. Піп узяв, одійшов з попадею за горбик, та й каже їй:

— Як засне робітник, то я збуджу тебе, та вкинем його в річку, в глибоке місце, то він утоне.

А робітник усе й вислухав. Полягали спать. Попадя вмостилась у ризи, а піп укрився рясою, та й заснули. А робітник лежить та й слухає, чи вони уже хропуть. Дослухавсь, що вже стали хропти, аж харкотять, він гарненько встав, стяг з попаді ризи, одкотив її на своє місце і укрив мішком, а сам умотався у ризи, ліг та й будить попа:

— Попе, попе, уставай! Уже робітник спить.

Піп схватився, та як ухватять з робітником ту попадю, та в річку — шульбох! — так і забулькотіла. Робітник тоді й каже:

— Отак, пропала попадя!

— Хіба це ти тут? — каже піп, а сам стоїть ні живий ні мертвий, злякався.

— А ти думав де?

Остався тоді піп без попаді з робітником жить, та й досі десь живуть та хліб жують — ніяк один од другого не одчепиться: що піп утече, то той парняга і пійма.