Про багачеву доньку й потакувача

Був багач і мав доньку. На лице вона була непогана, але сліпа. Сільські хлопці знали, що вона така, та й не сватали. Каже тато:

— Ти йди, дівко, трохи на музику, шукай щастя.

Пішла вона на музику. Прийшли сторонські хлопці, що її не знали, та й одному дівчина сподобалася. Запрошує її на танець і говорить:

— Ти мені сподобалася. Якби-с хотіла за мене віддатися, я би посилав старостів.

Вона говорить:

— Добре, посилай.

Пішла вона додому, похвалилася родичам. І вона втішна, і родичам утіха. Чекають. Тут на тижні приходить цей хлопець і каже, що в суботу будуть його старости.

Добре. Приріхтувалися. Тато з радості пішов до сусіда і говорить:

— Сусідо, в суботу будуть у мене старости. Прийди і ти. Що я буду за столом говорити, аби ти все потакував.

— Ну-ну, сусідо, я прийду.

Дочекалися суботи. Прийшов сусід, прийшли старости. Говорили-приговорювали, як то старости вміють, посідали за стіл, їдять-п’ють. Питається староста багача:

— А що ви даєте у віно доньці?

— Та даю нивчину.

А сусід:

— Та чого нивчину, як то великий лан?

— А що ще даєте?

— Та даю пару бичків.

— Та хіба то бички, як то таки великі волища!

— Ще що даєте?

— Даю хатчину.

— Ну, чоловіче! Чого хатчину? Як то таки великі хати!

— А ще що?

— Садок коло хати.

— Який садок? Та то таки великий садище!

…Але хочу вам сказати, мої дорогі свати, що моя дівка трохи недовиджує на одне око…

— Ну, чого трохи? Як вона таки добре сліпа! — сказав сусід.

Повставали свати та й пішли з хати, бо сліпої невістки їм не треба.

Аудіозапис української народної казки “Про багачеву доньку й потакувача” (початок казки на 8:53 хвилині, кінець на 10:34 хвилині)