Про бідного і багатого брата

Жили-були два брати. Вони близько жили один коло одного. Колись давно були в дружбі, а потім стали ворогами, бо старший брат забагатів, а бідному Бог дав аж дванадцятеро діточок — один від одного менший. Бідний брат тим і годував їх, що рибу ловив саком. Але вже кілька днів не везло йому, приходив додому з пустими руками. Діти його так чекають, лиш поріг переступить, так і обліплять його з усіх боків, як реп’яхи, про рибу питають. Зажурився бідний брат, але пообіцяв дітям, що завтра точно вже рибку принесе.

Прокинувся дуже рано, ще темно було. Узяв сак і пішов так, що ніхто й не почув. Думав, що як діти встануть, аби рибка вже парувала на столі. Але і цього разу нічого не зловив, хоч і просидів до самого вечора. Вже хотів іти додому, а потім ще раз закинув сак. Потримав у воді, а далі став витягувати. Тягне, а сам радіє, бо відчуває, що там щось є. Витяг сак, а в ньому круглий великий камінь, як його голова. Узяв камінь, покрутив його в руках і хотів кинути у воду, але подумав, що з порожніми руками не піде додому, і поклав камінь у тайстру.

Як прийшов додому, вже темно було. Діти й жінка з нетерпінням чекають на нього. А він, бідний, не знає, що й казати. Зайшов у хату і зразу весело, голосно сказав, що приніс їм м’ячик.

Діти ніколи забавок не мали і зразу забули про їжу, стали просити нянька, щоб дав їм погратися. Він порозсаджував дітей в одне коло, сам сів з ними, ще й жінці сказав погратися з дітьми. Тоді вийняв цей камінь. А він круглий, і стали діти перекочувати один одному. Ця гра так захопила їх, що вони й їсти забули. Голосно сміялися, гралися, поки не втомилися, що й позасинали.

Рано встають і знову до м’ячика. Кожен з них хоче в руки взяти, потримати трохи, погратися. І так той м’яч переходить з рук у руки. Коли вже до дев’ятого дійшов, то в темній маленькій хатині світліше стало. І чим дальше в руки переходив, тим камінь кращий ставав. Коли найменшому передали його, то він уже затулив руками очі, бо не міг дивитися на камінь. А в хаті стало гарно, світло, якби сонечко лише в їхнє віконечко світило.

Зайшов батько до хати, побачив це диво і говорить жінці, що цей камінь, мабуть, дуже дорогий, пани за нього добре заплатять. Велів жінці подати чистий рушник, бо хоче камінь панові віднести. Діти засумували, що ненько м’ячик віддасть, єдину їхню забавку. Але батько сказав, що зараз їм хліба принесе.

І пішов до пана. Спочатку його гнали геть, бо такий обдертий, як жебрак. Але він просив, щоб впустили, бо гостинця приніс для пана. Накінець відчинили ворота, а він зайшов до пана, низенько вклонився й каже:

— Прийміть, паночку, від мене гостинець.

Пан спочатку глянув на нього, засміявся собі під ніс і прогугнявив:

— Покажи, що ти там маєш.

Бідний брат розвернув рушник, і в хаті стало так світло, гарно, що пан з переляку аж очі закрив. Потім, отямившись, схопив камінь обома рукам, почав його обдивлятись, навіть поцілував і десь глибоко в шафу заховав. А бідному чоловікові дав міх грошей, сала, муки ще й віз дав, щоб той додому відвіз. Чоловік такий радий, що матиме чим сім’ю прогодувати. 
Як тільки прийшов додому, наказав жінці їсти варити, а старшого сина послав за міркою до багатого брата, щоб гроші поміряти. Той спочатку не давав, а потім самому стало цікаво, для чого мірка біднякові. Помазав дьогтем денце мірки і дав її.

Бідний брат переміряв гроші, а па дні залишився червінець. Хлопець відніс мірку. А багатий брат цілу ніч не спав після цієї пригоди, думаючи, звідки брат гроші взяв.

Ранком багатій наказав жінці здоїти корову, а потім узяв цілу купаню молока, що досі ніколи не робив, і пішов до бідного брата. Говорили про се, про те, а потім запитав:

— Де ти, брате, гроші взяв?

А бідняк, довго не думаючи, відповів:

— Я подарував панові чорну кішку, бо він кохається в них, а чорних дуже мало, за це він і обдарував мене.

Багатий брат ще посидів трохи, а потім сказав, що має чимало роботи і пішов з хати. Як тільки вийшов надвір, то побіг додому. Боявся, аби його не випередили інші.

Прибігши додому, гукнув на старшого сина, щоб збирався в дорогу. Запряг коней і поїхали.

З села в село ходив багатій з сином. Скуповували чорних котів і вкидали в один мішок. Як став мішок повен, з великою радістю повернувся багатий брат додому. Одівся гарно та й з мішком до пана. Слугам сказав, що подарунок панові приніс. Ті впустили його.

Пан з панею і дочкою сиділи в світлиці та про щось собі говорили. Багатий брат зайшов, поцілував руки всім і почав токмитися, що дасть пан за цілий мішок такого подарунку, як бідний брат подарував йому. У пана очі так і засяяли, не знав, куди й посадити багатія. Але пан був не з тих роздайбід. Спочатку він захотів подивитися на товар.

Багачисько вийшов, заніс мішок, почав розв’язувати. А звідти напівздичавілі, голодні і всі чорні коти почали вискакувати. З несамовитим нявканням дерлися на стіни, до крові подряпали пана, пані й дочку, що з переляку забилися в куточок і тряслися, як від пропасниці.

На той гармидер збіглися слуги. Пан крикнув їм, щоб зловили божевільного багача, який чортів приніс до їхнього дому.

Зловили багатого брата й дали йому двадцять п’ять гарячих буків. Потім пан наказав зажерливому багачеві заплатити шкоду, що натворили коти. Нічого було робити багатому братові. Заплатив, а сам став бідним. А бідний брат і донині живе в мирі і достатку з дітками своїми.