Про ченця

Десь в одному монастирі — от так як би в Лубнах або що — був собі чернець. І такий же то богомільний та пісниковий[1] чернець, тільки поклони б’є та Богу молиться. Сказано: живий до Бога лізе! А товстий такий, як груба…

От раз у піст, на першім там тижні чи що, сидить він у себе в келійці, читає Боже слово. От читає — та й забажалось йому скоромини[2]… Так заманулося, так — що пробі! А в піст, звісно, де ти в монастирі скоромини візьмеш? От він нудився-нудився, а далі й думає: «Може, од масниці що-небудь зосталося — пошукаю». Та й поліз у шафку. (А в них у кожного в келійці є шафка, там у них усього, чого душа забажає: і напитків, і наїдків.) Коли туди — аж там яйце. Він так зрадів, наче свяченої паски з’їв на Великдень! «Ну що ж? — думає, — як його сире яйце їсти?» А зварити ніде. Він і надумав: «Спечу на свічці!» Узяв вирвав з голови волосинку, перепоясав те яйце — давай пекти. Тільки що на свічку, а двері — рип: входить ігумен[3]… (А ігумен у них був чоловік дуже побожний.) Як побачив, що таке в піст чернець робить, то аж відскочив: своїм очам не вірить!

А далі:

— Калугирю, — каже, — що це ти робиш?

А той і не чує…

— Калугирю, Калугирю!..

Той глянув, аж ігумен…

— Що це ти робиш?

— Попутав, — каже, — отче ігумен, лукавий попутав!..

— Що ж ти це робиш, богоотступнику? — мовить ігумен. — Признавайся!..

— Яйце печу, святий отче, яйце… Він (чорт) мене підвів — бодай йому ні дна ні покришки — він показав, як і пекти…

А чорт з-за комина ріжки виткнув:

— Та брешеш, — каже, — я оце сам учусь в тебе, як його пекти!

— Ну-ну, мовчи, бісів сину, — каже чернець, — коли тебе не питають…

Примітки

[1] Пісниковий — той, хто суворо дотримується посту.

[2] Скоромина — м’ясна, молочна їжа, заборонена церковними правилами у пісні дні.

[3] Ігумен — управитель чоловічого монастиря у православній церкві.